Етнографічні групи українців Карпат. Лемки. Коллектив авторов

із закликом до явної помсти, до геноциду над українським населенням.

      Остаточну ліквідацію УПА на Закерзонні та виселенську акцію окреслено назвою «Операція “Вісла”», яку очолив генерал Стефан Моссор.

      До операції «Вісла» покликано п’ять дивізій піхоти (16 полків) і шосту дивізію корпусу внутрішньої безпеки, а також допоміжні сили – разом, за офіційними даними, – 17 440 чол. війська та 500 міліціонерів [8, c. 2]. Для порівняння: на терені повітів Сяноцького, Ліського та частини Перемишльського, де проживало 38 тис. українців і діяло вісім сотень УПА (800 вояків), – зосереджено щонайменше 20 тис. польського війська і кілька тисяч радянських та чехословацьких солдатів [8, с. 2].

      Це була брутальна пацифікація мирного і безборонного населення. У першому етапі, який тривав до кінця травня 1947 р., операційна група «Вісла» доконала переселення українців з повітів: Березів, Ліско, Перемишль, Сянок і знищила частину сотень УПА, підпорядкованих під курені «Байди», «Рена», які діяли на цих теренах. У кінцевому звіті операційної групи «Вісла» подано, що за період з 20.04. по 24.07.1947 р. УПА втратила 1335 чол., в тому числі 543 вбитими (на теренах УРСР – 24), 564 взято в полон, а 228 страчено [8, с. 2].

      Про силу УПА і страх перед нею засвідчили дії ворогів, коли до так званого «очищення лісів» у 1946–1947 рр. вони змушені були застосовувати регулярне військо, в тому числі й авіацію. Це був страх перед заслуженою карою за нелюдські злочини, вчинені над мирним українським населенням Закерзоння.

      Примусове переселення українців з Польщі до СРСР не можна, зрозуміла річ, розглядати як питання втікачів або як евакуацію. Переселення здійснено внаслідок радянсько-польського договору про обмін населенням, що його підписано 9 вересня 1944 р. Цей договір був, у першу чергу, внутрішньою справою двох держав, його підписали без урахування думки як українського населення, що залишилося в Польщі, так і польського населення в Україні. З України могли переселятися згідно з Угодою ті громадяни, які були польськими підданими до 17 вересня 1939 р. Щоправда, тільки польської або єврейської національностей. А з Польщі до УРСР повинні були переселятися українці, піддані Польщі, але які з діда-прадіда проживали на своїх етнічних українських територіях.

      Хоча на практиці переселення українців з Польщі здійснили польські комуністи (Польський Комітет Національного Визволення), думка про таке вирішення українського питання в Польщі не була чужою і представникам польських політичних угруповань у Лондоні. Ідея радикальної розв’язки українського питання в Польщі полягала в тому, щоб погодити з урядом СРСР або УРСР питання про примусове виселення українського населення з південно-східних районів Польщі взамін на поляків з СРСР.

      Беручи участь у реєстрації і перевірці українців, що переселялися, працівники НКВС мали не допускати проникнення на територію УРСР українських націоналістів. Ця категорія була приречена тільки на смерть. У перших рядах українських націоналістів стояла інтелігенція, яка не стала на коліна і відстоювала