Ключі Марії. Андрей Курков

могло здатися, що він поспішає у справах надзвичайної важливості. Напевно, так і думали усі зустрічні, особливо ті, що поступалися йому дорогою.

      Минаючи територією заповідника, він помітив щось тривожно дивне: місце, де він робив нічні розкопки і яке замаскував, хтось загородив дерев’яними стовпчиками з напнутою між ними червоно-білою пластиковою стрічкою.

      У робочій кімнатці Олег затримався на кілька хвилин, відсапався, щоб уже, заспокоївшись, податися до гаража і шукати причини замикання.

      У гаражі Софійського заповідника світилося. Незнайомий водій стояв біля відкритого капота чорної «Шкоди» і розглядав викручену з двигуна свічку запалення.

      – Ну, де тут замикання? – відвернув його увагу Бісмарк і показав поглядом на лампочку, що світилася.

      – Яке замикання? – не зрозумів водій.

      – Мені телефонували, сказали, що в гаражі замикання.

      – Та не було жодного замикання, – гмукнув водій. – Я тут зранку кручуся.

      Спантеличений Олег повернувся до кімнатки. На душі стало неспокійно. Зателефонував Адіку.

      – Слухай, тут щось відбувається. Місце розкопки обвели стрічкою, мене викликали на замикання, а замикання нема.

      – Ноги в руки і вали звідти швидко! – скомандував Адік.

      – Куди? У них же моя адреса, моя трудова книжка!

      – Отож. Сиди вдома і нікому не відчиняй. Я спробую дізнатися, у чому справа.

      – Зрозумів, – похмуро вимовив Олег.

      Сховав мобілку в кишеню і зачинився у своїй «вартівні» зсередини. Валити, як порадив Адік, було б смішно. Як, утім, і замикатися на ключ у цій комірці. Але відчуття страху зникло. Тільки думка про перстень тамплієрів чи госпітальєрів, залишений в нижній шухляді, змусила напружитися. Все ж треба було його трохи краще сховати. Особливо після того, як Ріна покинула його помешкання з ключем від вхідних дверей.

      До кінця робочого дня Бісмаркова врівноваженість випарувалася. Крокував він до службового входу напружено, раз у раз нервово озираючись.

      Вдома, замкнувши за собою двері, відчув полегшення. Насамперед дістав перстень і сховав його до кишені штанів. Після цього голод, що несподівано прокинувся, поманив його на кухню.

      Перед сном випив чарку коньяку і вже накрився ковдрою, коли з коридору долинув характерний скрегіт ключа в дверях.

      – Нічого собі! – здригнувся Олег, швидко натягнув штани і взув капці.

      У нього не було сумніву, що прийшла Ріна, але радості від її появи він не відчував. Цей день уже пошарпав йому нерви, роздратував психіку і залишив масу питань. Що чекає його завтра – незрозуміло. Але ось тепер доведеться розважати цю дівчину, що вічно п’яна, у якої в крові більше коньячного спирту, ніж гемоглобіну.

      Двері відчинилися. Бісмарк неквапливо вийшов у коридор і ввімкнув світло. Лампочка, що спалахнула під стелею, освітила зовсім не Ріну, а міцно збитого, схожого на культуриста хлопчину віком під тридцятку.

      Олега пробрав холодний піт. Він раптом зрозумів, що відступати нема куди. Хлопець закрив собою двері,