Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов

у радянській літературі на Україні до цього 10 років. Я почав літературну роботу вже під час революції. Спробуйте побувати в моєму становищі, коли на десятий рік жодним словом не натякнув, що я належу до класових або напівкласових ворогів, – мені кажуть, що я – щось ніби класовий ворог.

      Від мене одгородилися стіною, мені довелося, цікавлячись питаннями літератури, – рідної і близької мені, – довелося заглядати в якусь дірочку, в якусь прозірку, і приглядатись, – що ж воно робиться в цій самій літературі і чому мене туди не пускають, чого мене відтіль відпихають, і не кажуть в той час, у чому мої гріхи, не кажуть конкретно, що я такого зробив, кого я в літературі «убив» або «зарізав»? Якось так, іноді ладиком, іноді мовчки, а все ж дають зрозуміти, що я чужий, що мені туди входити не можна. Було боляче, було боляче і за себе, було боляче й за товаришів, було боляче і за літературу, бо все ж у тій групі письменників, яка так чи інакше відійшла від активної участі в літературі, були товариші гідні, були товариші, які не мало зробили в літературі і багато могли б зробити. І тепер, коли згадуєш той неприємний час, шкода втраченого часу, шкода, шо марно минуло 2–2½ роки. Люди мого віку, що їм уже давно «призов минув», дещо зробили б, а так довелося цей час змарнувати на всілякі переживання, на всілякі терзання і на інші дурниці.

      Що ж тепер? Як ми зустріли постанову ЦК партії з 23 квітня? Зустріли ми її з радістю. Ми побачили, що нас не забули, од нас сподіваються, що ми дещо можемо зробити, і ми з радістю йдемо на цю роботу. Я заявляю категорично, що в нас тепер на Україні створено всі умови для нормальної роботи письменникам. Тепер я знаю, що надалі все залежить від мене, тільки від мене. Я знаю, що я можу довести подальшу свою участь у літературі лише своєю роботою і на цю роботу я з радістю йду.

      Чи можлива, товариші, плодотворна робота колишнього керівництва РАПП з новим керівництвом, з нашим організаційним комітетом? Безперечно, можлива. (Голос з місця: і потрібна). І потрібна. Чи видно це з вчорашньої промови т. Авербаха? (Голос з місця: видно!) Справа товариші, не в словах, справа в ділах, справа в конкретній роботі, а я думаю і знаю, що коли партія і її ЦК просять колишнє керівництво РАПП працювати з Оргкомітетом, я думаю, що воно працюватиме, бо ЦК і комуністична партія завжди просять дуже переконливо! (Сміх. Оплески.) Я вірю, товариші, що коли наша робота, разом з колишнім керівництвом РАПП, буде шкідлива для літератури, буде шкідлива для справ соціалістичного будівництва, у партії знайдеться ще такий день, який знайшовся в неї 23 квітня. Я певен цього! Отже, надалі все залежить від нас, і я гадаю, що працювати ми будемо, ми працюватимемо чесно й корисно для радянської літератури.

      Тепер, товариші, дозвольте мені перейти до конкретних завдань нашого Оргкомітету. На першому місці, звичайно, стоять питання творчого порядку. Цим питанням Оргкомітет, на жаль, приділяв дуже мало уваги і тут у вас в РСФРР, і в нас на Україні. А це ж, товариші, найголовніше і до цього нам треба взятися негайно і як найенергійнішe, бо письменник без творчості,