Оголений нерв. Светлана Талан

але чути акцент, тож навіть це її не врятувало.

      – Ось скажи мені, Насте, навіщо нам тут її сорочки? Хіба що в клубі на концерті самодіяльності в них виступити.

      – Та то ж не просто вишиванки, а наше українське національне вбрання!

      – Де ти бачиш тут українців? На Донбасі більша частина росіян.

      – Якщо люди розмовляють російською мовою, то це не значить, що вони росіяни. Хто ти за національністю?

      – Українка, – відповіла Аліса, – але це не значить, що я повинна носити вишиту сорочку. Подобається їм на Західній носити вишиванки, то й нехай носять. Я не виправдовую тих, хто зіпсував товар, ні в якому разі, але й вишиванку вдягати ніколи не буду.

      – А я вдягла б із задоволенням! – захоплено сказала Настя.

      – Ось тобі й на! – сплеснула руками подруга. – Мало тобі розгортання прапора! І не здумай купити вишиванку й пройтися в ній по ринку!

      – А то що буде?

      – У кращому разі пожбурять у тебе яйцями, а в гіршому отримаєш добрячих стусанів і підеш додому в самому ліфчику – порвуть сорочку на тобі й не спитають, як тебе звати, – охоче пояснила подруга. – Тож перш ніж вдягти таку сорочку, подумай про наслідки і згадай, де ти живеш, – порадила Аліса.

      – Я добре пам’ятаю, що живу в Україні.

      – Ти живеш на Донбасі, – виправила її подруга, – а це різні місця.

      – Ніколи про це не думала, але зараз мені здається, що я живу серед дикунів, – задумливо сказала Настя.

      – Мені так не здається, – почала подруга, але Настя її зупинила.

      – Алісо, я не хочу з тобою сперечатися чи щось доводити. Бачу, що все марно, тому давай домовимося більше не розмовляти на такі теми. Якщо ми з тобою опинилися, як зараз говорять, по різні боки барикад, то будемо спілкуватися й надалі, проте без жодного слова про політику. Залишайся ти при своїй думці, а я при своїй, інакше ми посваримося раз і назавжди. Добре? – стримуючи себе, запитала Настя.

      – Гаразд, – буркнула подруга. – Від матері не було звістки?

      Настя похитала головою.

      – Треба на вихідних зібрати суботник та засадити вам город, – запропонувала Аліса.

      – Хлопці допоможуть, – сказала Настя, маючи на увазі друзів сина.

      Розділ 19

      Настя помітила, як останнім часом почала віддалятися від давньої подруги Аліси. У спресованій за стільки років дружбі утворилася невеличка тріщинка, яка повільно, але збільшувалася. Настя намагалася уникати розмов про розбіжності у поглядах, але час від часу вони знову поверталися до неприємних обом бесід. Тріщинка продовжувала розколювати дружбу навпіл, утворюючи між жінками велику прірву.

      Настю дратувала пасивність чоловіка, якому, здавалося, було байдуже до всього, що відбувається в країні. Коли у всіх стало звичкою прокидатися вранці і в першу чергу вмикати телевізор на канали новин, Валерій міг спокійно пити каву і не поспішаючи збиратися на роботу. Коли жінка заводила мову про останні події, він невдоволено кривився: «Воно тобі треба? Усе вирішать