Царівна (збірник). Ольга Кобилянська

Ти, отже, віддашся, Лену візьму до себе, коли буду доктором, а з Катею дасте собі, отче, і самі раду; з неї вийде колись неябияка красуня!

      – Який ти мудрий для себе! – обізвалася Лена люто. – Я вийшла би вже найліпше, спустившись на твою ласку. Ні! Дякую дуже за неї! Нехай батько забезпечить нас сам, а ти вибери собі інший фах. З тебе був би такий доктор, як з мене… ну, лучче най не кажу! Я знаю твою любов до ближніх!

      – Лена правду каже, ти не можеш іти на медицину, – обізвався знов вуйко. – Я би тобі радо помагав, ти в мене найперший син, але й дівчата мої діти. Не правда, Павлинко?

      – Чому не правда, Мілечку? – відповіла жінка своїм звичайним коротким, енергічним тоном. – Розуміється, що дівчата також наші діти. Але в мене є одна думка… Мілечку, я думаю вже давно над тим, щоби він пішов на медицину, хоч, розуміється, не нашим коштом.

      – Ну, так і що ж за думка в тебе, Павлинко?

      – В мене така думка, Мілечку…

      – Го-го! Я знаю, мамочко, що ви хочете казати! – перебив її, сміючись, Муньо. – В вас є та думка, щоби я з якою багачкою заручився. Не так?

      – Так, мій сину! – відповіла тітка. – Я справді об тім і думаю. Лиш тим чином міг би ти піти на медицину. Чи це, може, зле?

      – Зле настільки, мамочко, що я хочу бути свобідним. А заручившися, обтяжив би себе зараз якимись романтичними обов'язками. Я в романтику й ідеали не бавлюся. Я хочу діпняти лише одну ціль, а ціль та – багатство. Все проче для мене річ побічна.

      – Навіть і ми, твої сестри, Муню? – вмішалася знову Лена, промовивши голосом, що аж тремтів з якоїсь внутрішньої лютості.

      – Не впадай в трагедію! – відповів він згірдливо. – Я мушу піти на медицину. А коли батько не зможе мене сам удержувати, то я заручуся з якоюсь багачкою. Між нами сказавши, мав би я вже одну, гм… гм… – Він усміхнувся многозначно і глипнув скоса на матір. І вона всміхнулася. Він був її любимцем і згоджувався з нею під кожним зглядом знаменито.

      – Вгадайте, мамочко!

      – Не маю часу на здогади, мій сину.

      – Ну, то я сам скажу! Що ви сказали би, наприклад, про Ольгу С? – Він закинув одну ногу на другу і глипнув на матір. її лице осталося при тих словах все однакове, кам'яне, зимне.

      – Ольга С? Ну, – казала, мовби роздумуючи, – вибір не злий. Вправді, вона делікатної будови й дуже розпещена, звичайно, як всі одиначки, при тім трохи й зарозуміла, але коли вона тобі, сину, до вподоби, то й мені також.

      – Вона за тебе не піде, Муню! На те спустись! – кликнула насмішливо Лена.

      – За мене не піде?

      – За тебе не піде! Ти з усіх хлопців найменше її обходиш: вона романтична натура, не забувай цього. Окрім того, вона буде вибирати, вона й може вибирати, бо дійсно маєтна дівчина.

      – Не думай лише так, – обізвався він так само глумливо. – Я дійсно не знаю, кого би могла бажати собі за мужа, як не лікаря. Ти, бачу, не береш таких справ досить реально. Чи думала ти коли-небудь над тим, що властиво мужчина, а що жінка? Мужчина – то «все», а жінка – то «нічо». Ви, дівчата, від нас залежні, як ті рослини від сонця, від воздуха. Чуєш ти?! Ми надаєм вам смислу, поваги, значення, одним словом все. А коли