Львiвська гастроль Джимі Хендрікса. Андрей Курков

наповнив склянку і простягнув Рябцеву.

      Рябцев спробував, посмакував у роті солодкувату м’яку воду.

      – Не солона? – запитав Алік. Капітан заперечливо хитнув головою.

      – Але щось точно відбувається! – вперто сказав він. – Я це відчуваю… Ви не думайте, що це жарт… Щось неабияке відбувається!

      Наштовхнувшись на недовіру до своєї теорії з боку довговолосого хазяїна флігеля, Рябцев знітився й перестав бути балакучим. Так, досить швидко, зустріч-застілля добігла кінця.

      – Може, вам викликати таксі? – запитав Алік.

      – Не треба, в мене «piaggio» в кущах, – відповів Рябцев.

      – У кущах?

      – Біля ставка. Мені ж на Сихів, теж не близька сторона! На таксі з моєю-то пенсією дорого!

      Алік провів гостя через дорогу до ставка. Там Рябцев сів на свій моторолер, що вразив переконаного хіпі своїм яскравим жовтим кольором, і обернувся.

      – Наступного разу ви – до мене! – сказав він. – Ви ж у мене ніколи не були!

      Алік кивнув.

      – Я подзвоню! Скоро подзвоню! – пообіцяв Рябцев і поїхав.

      Алік залишився на березі ставка. Повітря було вологе і свіже, і важке. І здалося раптом Аліку, що дійсно пахне тут морем і йодом. Він озирнувся на всі боки, подихав носом, поворушив у роті язиком. На язиці все ще відчувався смак морської капусти.

      «Звідси й ілюзія запаху! – подумав Алік. – Він, певно, ці водорості щодня їсть. Адже вони дешеві!»

      Розділ 14

      До обіду Тарас прокинувся. На губах яскравий, але уявний присмак жіночої помади з малиновим ароматом – приснилося, що Дарка кілька разів цілувала його в губи, при цьому не торкаючись до нього своїми руками в довгих матер'яних рукавичках.

      На вулиці гамірно й ясно. Виглянуло сонце, і його промені пробивалися через щілину у фіранці, падаючи на старий протертий паркет кімнати.

      Тарас, умиваючись, згадав про рибок і тут же насипав їм корму, після чого замислився про те, що і йому б обідній корм не зашкодив. Але перш ніж одійти від підвіконня, зачерпнув долонею води з акваріума й окропив нею кактуси, що стояли поряд.

      Поки роздивлявся освітлені внутрішньою лампочкою просторі надра холодильника, до його вух донісся виск п'ятої сходинки. Слух різонуло так, що він скривив губи. І зі співчуттям згадав про Єжи, що завжди сприймав «викрик» цієї сходинки як особисту образу. Декілька секунд Тарас чекав дзвінка в двері, але, як не дивно, дзвінка не було. Значить, хтось, не знаючи музичних тонкощів старовинних дерев'яних сходів їхнього парадного, піднявся на поверх вище, де між небом і землею, на третьому поверсі мешкала парочка пенсіонерів, яка час від часу дихала свіжим повітрям на балконі своєї квартири. їжу їм приносила соціальна робітниця, що знала про «п'яту сходинку». Можливо, цього разу її хтось замінював?

      Від роздумів відвернув дзвінок мобільного.

      Бадьорий голос Льоні повідомив, що він готовий до процедури з виведення останнього, третього каменя.

      Тарас, почувши про рішучість пацієнта, завмер.

      – Може, іншим разом? –