Название | Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 |
---|---|
Автор произведения | Группа авторов |
Жанр | Биографии и Мемуары |
Серия | Бібліотека української літератури |
Издательство | Биографии и Мемуары |
Год выпуска | 2020 |
isbn | 978-966-03-8951-9, 978-966-03-9123-9, 978-966-03-9165-9 |
Ну, прощай, рука устала писать. Видишь, скильки надряпав. А ще-таки – Бог тебе судья; передай мой поцелуй твоей Тетясе. Але ні, не треба, а то я боюсь, чтобы от твого чолом не зробилось ей дуже душно.
261. Т. Г. Шевченка до М. С. ЩЕПКІНА
9–10 лютого 1858. Нижній Новгород
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене маленького за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
– Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, – ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма,
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли, у нас нема
І йоти кривди за собою!
Ходімо ж, доленько моя,
Мій друже щирий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава…
А слава – заповідь моя!
І ти, пречистеє, святеє,
Ти чадо неба молодеє,
Мене ти в пéлену взяла,
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим повила.
І колихала, і співала,
І чари діяла… і я…
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала!
І всюди, зоренько моя,
Ти непорочною сіяла.
Не помарніла в чужині
В далекій неволі,
У кайданах пишалася,
Як квіточка в полі.
Із казарми смердячої
Чистою, святою
Вилетіла, як пташечка,
І понадо мною
Полинула, заспівала
Тихесенько, мило…
Мов живущою водою
Душу