Без ніг на Еверест. Марк Инглис

б у п’ятки, сигналити було просто необхідно. Однак наступні 230 кілометрів «компенсували» ту рівненьку дорогу: це був фактично еквівалент нерівної гірськолижної траси у Новій Зеландії. Нам щастило, коли вдавалося їхати на швидкості 50 км/год, та й це здавалося надто швидким. Врешті ми добралися до справді висотних місць, де треба було подолати перевали на висоті 5300 і 4900 метрів. Було так захопливо долати висоту 5000 метрів, не виходячи з машини!

      Класифікація висот

      Великі висоти: 1500–3500 м (5000–11 500 футів)

      Дуже великі висоти: 3500–5500 м (11 500–18 000 футів)

      Екстремальні висоти: понад 5500 м (понад 18 000 футів)

      Ланч пройшов у якійсь вигадливій халупці, більше схожій на хатку пастуха, де вибір полягав лише в тому, їсти рис чи картоплю з вареним м’ясом, котре неприємно тхнуло. Треба було добре подумати, щоб вирішити – їсти чи ні. Я здуру вирішив піти на компроміс і спробувати. Це й направду дуже по-дурному, бо ти або їси це, або ні, і як тільки ти спробував, то вже можеш з’їсти все. Я це пережив, але всі наступні сім годин у джипі в мене бурчало в животі. Я чекав, коли з’явиться ті руїни, які би вказували на початок «громової» активності, як у Камбоджі. У мене були яскраві спогади лише про те, як я дістався до свого готельного номера й провів наступні 12 годин, лежачи на підлозі у ванній, намагаючись зрозуміти, яким саме чином мене зараз виверне.

      Так, саме так, ще сім годин ми лізтимемо по Тибетському плато й врешті пройдемося по брезенту, що означатиме неминуче наближення Шигадзе. Єдине місце, де можна знайти асфальтовані дороги й інші умови XXI століття у Тибеті, – поблизу двох міст, Лхаси та Шигадзе, де оселилися китайці династії Хань. В будь-якому іншому місці, навіть за кілька метрів від меж міста, ви наче повертаєтеся назад принаймні на два сторіччя.

      Готель «Мансовер» у Шигадзе – це обгороджений комплекс, гавань елегантності та розкоші. У нас того вечора була фантастична їжа, знову китайська, але тепер по-справжньому китайська – така, яку я пробував лише раз, і з усіх можливих місць саме у Камбоджі: китайці справді сюди дісталися. Наступний ранок ми провели, перебираючи водіїв, оскільки ми з Тоддом та Джезом (ще одним альпіністом) домовилися знайти якийсь інший повнопривідний транспорт. Насправді ми хотіли позбутися нашого водія: його їзда була надто повільною і небезпечною. А нам би підійшло швидко й небезпечно, і саме це ми й отримали, коли знайшли нового водія!

      Потім настав час навідатися на ринок. Який це був чудовий ринок! Набагато чистіший, ніж ринки в Камбоджі, хоч це й більшою мірою через погоду, аніж через щось іще, адже тут менша вологість і більш прохолодно (але все відносно: це все одно змусить середньостатистичного покупця-«ківі» відчувати нудоту). Придбавши три ноги яка й кілька козячих туш, ми вирушили в наступну довгу поїздку переїзд. Цього разу ми їдемо асфальтованою дорогою лише близько 2 кілометрів, а тоді повертаємося на гравійну дорогу, від якої аж кістки стрясає. Того дня ми бачили на дорозі два грейдери – ну, точніше щось схоже на грейдери: середнього розміру роторні мотики