Галицька сага. Примара миру. Петро Лущик

уваги не береться!) поріг церкви знову переступив Василь Вовк. Зазвичай Великодня відправа у церкві починалася о дванадцятій годині і закінчувалася тоді, коли за луками сходило сонце, але коваль прийшов значно пізніше. Іще звечора він не міг вирішити, чи пересилує себе, але коли настав час, то посадив на воза свою вже велику родину – жінку Орину з Богданом і Галину з Данилом – й усі поїхали до церкви. Орина просто сяяла від щастя, що чоловік нарешті опам’ятався і відійшов від своєї упертості. Для неї самої ця Пасха була чи не найщасливішою у житті.

      Символічним був той факт, що Василь підійшов до дверей заповненої прихожанами церкви саме у той момент, коли отець Петро Лісович читав слово Івана Златоустого, яке звучало тільки раз на рік:

      – Якщо хто з першої години працював, нехай прийме сьогодні справедливу плату. Якщо хто після третьої години прийшов, нехай святкує дякуючи. Якщо хто після шостої години встиг прийти, нехай ні в чому не сумнівається, бо нічого не втрачає. Якщо хтось аж до дев’ятої години забарився, нехай приступить без сумніву і без остраху. Якщо хтось лише об одинадцятій годині встиг прийти, нехай не боїться затримки: адже Щедрим є Владика, Який приймає останнього, як і першого; дає спочинок тому, хто прийшов об одинадцятій годині, так само як і тому, хто від першої години трудився; і останнього милує і першому догоджає; і тому дає, і цього обдаровує; і справи приймає, і намір вітає; і дію цінує, і готовність хвалить.

      В інші часи – іще до війни – Василь Вовк зазвичай піднімався на хори, й односельці милувалися, слухаючи його приємний голос. Тепер же коваль скромно стояв праворуч від дверей і намагався не виділятися з-поміж інших чоловіків. Дехто час від часу скошував погляд на «неофіта», але одразу ж переключався на відправу.

      Тієї ночі не було у церкві Вальків, лише найстарший Гнат стояв за декілька кроків від Василя, а по тому, як він нервово пересмикує спиною, було видно, що нервує. Причина нервувати у найстаршого Валька була: ось уже другий день мучиться у пологах невістка Марта. Її другі пологи проходять значно важче, аніж перші, і всі Вальки залишилися вдома, відправивши одного лише Гната святити паску, але й він не знаходив собі місця. Від чоловіка Андрія вдома також було мало користі – мати Меланка та Єва Кандиба буквально вигнали його не те що з кімнати, де мучилася Марта, але й взагалі з хати. Василь Вовк був певен, що зараз, у цю саму хвилину, Андрій Валько походжає під вікнами своєї хати й нервово курить уже невідомо який цієї ночі дзиґар. Але всі у селі сподівалися, що й цього разу обійдеться, щоправда, дехто співчутливо кивав головою і згадував, що немає вже Ганни Вовк – вона-бо свою роботу знала.

      Згадавши про покійну дружину, Василь посмутнів. Йому пригадалося, як її несподівана смерть «посварила» його з Богом. Зрештою, біль нікуди не відійшов і після кількох років життя з Ориною, і навіть його повернення до церкви аж ніяк не свідчило про примирення.

      Але сумніви, що роїлися в голові Василя, були незнані іншим, тим більше що на службі люди здебільшого думали про службу Божу. Лише маленькі діти, попервах сонні, тепер