Казки, легенди, притчі. Герман Гессе

якось посварила його й покарала, він почав кричати та скаржитися, що всі поводяться з ним дуже мило і люб’язно, одна тільки матір – ні. Тому вона часто сумувала, а іноді й не на жарт сердилася на свого синочка. Проте коли він потім засинав на своїй подушці, і на його невинному дитячому обличчі мигтіло світло від її свічки, серце її лагіднішало, і вона обережно, щоб не розбудити, цілувала його. Це вона сама винна в тому, що всі любили Августа. І вона часом із сумом і мало не з жахом думала про те, що, можливо, краще б вона тоді не загадувала такого бажання.

      Одного разу, коли вона стояла біля гераней під вікном пана Бінсвангера й зрізала ножицями зі стебел зів’ялі квіти, несподівано почула з боку подвір’я, що за двома будинками, голос свого хлопчика. Вона заглянула за ріг будинку й побачила, як він, красивий і гордовитий, стоїть, притулившись спиною до стіни, а перед ним стоїть дівчинка, на зріст вища від нього й благально дивиться на нього й промовляє:

      – Будь ласочка, поцілуй мене!

      – Не хочу, – відказав Август і засунув руки в кишені.

      – Ну, будь ласочка, – повторила вона, – я тобі теж дам щось гарне.

      – А що саме? – поцікавився хлопчик.

      – Я маю два яблука, – промовила вона нерішуче.

      Але він відвернувся і скривив обличчя.

      – Я не люблю яблук, – проказав він зневажливо й хотів тікати.

      Але дівчинка схопила його за руку й догідливо промовила:

      – Чуєш, я маю гарну каблучку.

      – Ану, покажи! – велів Август.

      Вона показала йому каблучку, він прискіпливо оглянув її, затим зняв з її пальця й надів на свій, подивився на світло й зостався задоволений.

      – Ну, гаразд, один раз я тебе поцілую, – промовив він мимохідь і недбало поцілував дівчинку в губи.

      – А тепер підемо пограємося разом, – довірливо сказала вона і взяла його за руку.

      Але він відштовхнув її і сердито вигукнув:

      – Дай мені врешті-решт спокій. У мене і без тебе багато друзів, з якими я можу гратися.

      Заплакавши, дівчинка пішла, а він скривив обличчя, що виражало нудьгу й роздратування, затим покрутив каблучку на пальці, роздивився її і, насвистуючи, повільно пішов геть.

      Матір його стояла із садовими ножицями в руці, налякана жорстокістю й пихатістю, з якою її син приймав любов іншої людини. Вона забула про квіти і стояла, хитаючи головою, і повторювала про себе: «Який же він злий. Який же він безсердечний».

      Однак невдовзі, коли Август повернувся додому і вона закликала його до відповіді, він, сміючись, подивився на неї своїми голубими очима без найменшого відчуття провини, а тоді заспівав і почав підлещуватися до неї, і був він такий утішний, такий милий і лагідний, що вона розсміялася й вирішила, що в дитячих справах не слід до всього ставитися занадто серйозно.

      Тепер уже не всі прокази сходили хлопчику з рук. Хрещений батько Бінсвангер був єдиною людиною, до кого він ставився з повагою, і коли Август приходив увечері до