Степовий вовк. Герман Гессе

вихід – гумор. Гумор завжди має в собі щось міщанське, хоч справжній міщанин нездатен його розуміти. В його уявній сфері здійснюються плутані, суперечливі ідеали всіх степових вовків: тут можна не тільки водночас визнавати святість і розпусту, прихиляти один до одного полюси, а ще й поширити це поєднання протилежностей на міщанина. Тут одержимий ідеєю Бога може схвалити злочинця або навпаки, але обом, а також усім іншим, що живуть поза межами умовностей, не можна схвалювати ще й нейтральну, теплувату середину – міщанство. Тільки гумор, чудесний винахід скованих у своєму покликанні до найбільших вчинків, незвичайно обдарованих, майже трагічних невдах, тільки гумор (може, найсвоєрідніше й найгеніальніше досягнення людства) робить неможливе, своїм магічним промінням пронизує і поєднує всі ланки людського єства. Жити у світі, ніби то й не світ, поважати закон і все-таки стояти над ним, володіти так, ніби ти нічим не володієш, відмовлятися, ніби ти й не відмовляєшся, – всі ці улюблені й часто формульовані вимоги найвищої життєвої мудрості здатний здійснити тільки гумор.

      І коли б Степовому Вовкові, якому не бракує для цього хисту і вміння, ще й пощастило в задушливому хаосі свого пекла зварити, відпарувати цей чарівний напій, він був би врятований. Йому не вистачає для цього ще багато чого. Але можливість урятуватися, надія на це є. Ті, хто його любить, кому не байдужа його доля, бажають йому цього порятунку. Щоправда, він тоді назавжди застрягне в міщанському світі, зате його муки стануть легші й даватимуть плоди. В його ставленні до міщанства – байдуже, чи то буде любов, чи зненависть, – зникне сентиментальність, і його перестане пекти сором, що він прив’язаний до цього світу.

      Щоб досягти цього чи, може, нарешті все ж таки зважитися ще на стрибок у космос, такий Степовий Вовк повинен колись стати віч-на-віч із самим собою, повинен зазирнути в хаос власної душі й до кінця збагнути її. Тоді його сумне існування відкрилося б йому у всій своїй незмінності, і надалі він уже не зміг би перебігати з пекла своїх інстинктів у розраду сентиментальної філософії, а з неї – у сліпий шал своєї вовчої натури. Тоді людина й вовк змушені були б визнати одне одного без облудної маски емоцій і глянути одне одному просто у вічі. Тоді вони або вибухнули б і назавжди розлучилися б, поклавши край Степовому Вовкові, або в їхніх очах засвітився б гумор і вони взяли б шлюб з розрахунку.

      Можливо, що Гарі колись вибере цей останній шлях. Можливо, що він колись зуміє пізнати себе, або діставши одне з наших маленьких дзеркал, або зустрівшись із безсмертними, або, може, знайшовши в одному з наших магічних театрів те, що саме йому потрібне, щоб звільнити свою здичавілу душу. На нього чекають тисячі таких можливостей, його доля непереборно притягає їх до себе, всі аутсайдери міщанського світу живуть в атмосфері цих магічних можливостей. Досить якоїсь дрібниці – і вдарить блискавка.

      І все це дуже добре відоме Степовому Вовкові, навіть якщо йому ніколи не трапиться