Степовий вовк. Герман Гессе

вас я й шукав! – радісно вигукнув я. – Що це за вечірня розвага? Де вона відбудеться? І коли?

      Але чоловік уже рушив далі.

      – Вона не для всіх, – байдуже, сонним голосом відповів він, не зупиняючись. Він натомився й хотів швидше вернутись додому.

      – Стривайте! – крикнув я і побіг за ним. – Що там у вашій скриньці? Я хочу щось купити у вас.

      Не зупиняючись, чоловік машинально засунув руку в скриньку, витяг якусь книжечку й подав мені. Я схопив її й сховав у кишеню. Поки я розстібав пальто й шукав гроші, чоловік завернув у якусь браму і зник, замкнувши її за собою. Я почув, як він важко прогупав спершу брукованим подвір’ям, далі дерев’яними сходами, потім усе затихло. Раптом і на мене налягла втома, я відчув, що вже дуже пізно і було б добре тепер опинитися вдома. Я пішов швидше і скоро добрався сонними вулицями передмістя до свого кварталу між давніми валами, де в чистих будинках за рядком плюща і латкою трави мешкали службовці й дрібні рантьє. Поминувши плющ, латку трави й ще невеличку ялину, я досяг вхідних дверей, намацав замок, тоді вимикач, тихенько пробрався повз засклені двері, повз лаковані шафи, вазони й відімкнув свою кімнату, свою уявну домівку, де на мене чекали крісло, груба, чорнильниця, коробка з фарбами, Новаліс і Достоєвський, так як на інших, розважніших людей, чекають мати чи дружина, діти, служниці, собаки й коти.

      Скидаючи мокре пальто, я наткнувся на книжечку й витяг її з кишені. Це була тоненька брошурка, погано й на поганому папері надрукована, подібна до тих, що їх продають на ярмарках, як, наприклад: «Людина, що народилася в січні» чи «Як за тиждень стати на двадцять років молодшим».

      Та коли я вмостився в кріслі й начепив окуляри, то здивовано, з раптовим відчуттям, що це знак долі, прочитав на палітурці брошурки такий заголовок: «Трактат про Степового Вовка. Не для всіх».

      Я прочитав брошурку, не встаючи з крісла, і зацікавлення моє зростало від сторінки до сторінки. Ось що там було.

      Трактат про степового вовка

Не для всіх

      Жив собі колись один чоловік на ім’я Гарі, прозваний Степовим Вовком. Він ходив на двох ногах, носив одяг і був людиною, та насправді все ж таки був саме степовим вовком. Він навчився чимало того, чого можуть навчитися здібні люди, і був досить розумний. Не навчився він тільки одного: бути вдоволеним собою і своїм життям. Цього він не вмів, був невдоволеною людиною. Мабуть, тому, що в глибині свого серця завжди знав (чи вважав, що знає), що він, власне, не людина, а вовк зі степу. Мудрі люди можуть сперечатися про те, чи він справді був вовком, чи, може, якимись чарами ще до свого народження був перетворений з вовка в людину, чи, може, народився людиною, але з вовчою душею і натурою, чи просто уявив себе вовком, чи повірив у це внаслідок якоїсь хвороби. Могло ж, наприклад, бути, що дитиною він мав дику, запальну вдачу, нікого не слухав, і його вихователі, намагаючись убити в ньому звіра, тим самим спонукали його уявити й повірити, що в ньому під тоненькою оболонкою доброзвичайності й людяності насправді ховається звір.