Король Літр (збірник). Лесь Подерв’янський

надірвав ти часом собі пупа?

      Кєнт.

      Нє. Дякую, припєздяний дідуню.

      Все харашо.

      Літр.

      Дивись. мій сину любий.

      Сто алкоголіків стоять єдиним фронтом!

      В очах – звитяжні кольори червоні

      Блищать, як блискавиці, руки сині

      Танцюють, як китайські баядери

      У бардаках Шанхая!

      Кєнт.

      Люди славні. Багато ветеранів сивочубих.

      І їх падруг, кремезних і негордих. —

      Вони слухняно, з дотепом кмітливим

      В момент ісполнять всі бажання ваші.

      Літр.

      А! Хай в пизду ідуть! Ще не хватало

      Мені лічить під старість мандавошки!

      У мене доньки є для тих ексцесів.

      Ще – старий цап, товариш бородатий.

      Ми разом з ним гуляєм по алеям

      Французьких парків, дивимся на місяць,

      Співаємо пісень, і соловейка

      Ми слухаєм, аж потім їбемось.

      На майдан зверху плавними кругами планірує Привид В руках у Привида авоська з пляшками з-під «Л иманського червоного», під пахвою – книга «Тімур і його команда». Одяг на ньому – традиційний одяг привида біле простирадло в крові.

      Привид (зловісно регоче).

      Ха-ха-ха-ха! Невдовзі та година,

      Коли нарід тупим сосновим колом

      Ібать вас буде в жопи буржуазні!

      Кєнт (по-юнацькому, захоплено і дещо наївно).

      Оце і є свобода довгожданна?

      Припиздєна богиня мармурова,

      З відбитими руками, безголова крилата блядь,

      Летюча гордість наша?!

      Літр.

      Ні, юний друже, то звичайне падло,

      Яке наділо грязне простирадло.

      На йому целку хтось їбав, а може —

      Зарізали когось, а потім – дельтаплана

      Із його змайстрував народний вмілець.

      Привид (продовжує кружлять над майданом).

      Тремтіть, падлюкі, від пророчеств страшних!

      Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси,

      Хоч рябчиків хуярьте!

      Привид прицільно кида зверху пляшками поханигам, пиздить їх книгою «Тімур і його команда» по голові. Всі тремтять. Входить Йорік з пляшками і Заратустрою під пахвою. Він підступно преться без черги.

      Йорік.

      Пустіть! Я контужен на хуй! Я воював!

      Пока ти, сука, в тилу баб портив, я в танке горел!

      Я – льотчік!

      Привид.

      Піздєц! Ха-ха-ха-ха! Фойєр! Фойєр!

      Привид веде зверху прицільне бомбометання, причому він страшно завиває – так, шо стає схожий на німецький самольот «юнкерс».

      Йорік.

      Ага-а!.. Люфтваффе, блядь?!?

      Йорік швиря пляшкою в Привида і підбиває його. Підбитий Привид загоряється і, залишаючи за собою чорний дим, падає на землю, де вибухає. Залякані ханиги падають на землю, подзенькуючи пляшками. Йорік один залишається стояти. Обличчя у його геройськи вимазане сажею, руки міцно тримають Заратустру і авоську з пляшками. Над місцем побоїща шириться переможне «Ура!».