Король Літр (збірник). Лесь Подерв’янський

своїх плечей на їхні положив.

      Тепер сидить він в подраних кальсонах,

      Збира пляшки порожні і гандони,

      Киря шмурдяк, денатурат вонючій

      І все, шо десь ворушиться, – їбе.

      Колись і я так жив: їбав бездумно

      Я кіз і ховрахів і, розважаясь,

      Блядям у сраки йоршика встромляв.

      Я просто неба жив, як соловейко,

      І політуру пив, і самогон,

      Тепер возвисився, – вчорашні уркагани,

      Ханиги, волоцюги, підараси

      Сидять в палаті серів і балдєють:

      Свобода, блядь, свобода, блядь, свобода!

      Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині – професор Кємбріджського університету.

      Едгар.

      Здоров, співець народної освіти!

      Які діла на ниві благородной?

      Едмунд.

      На ниві, вдобреній добрячим екскрементам,

      Проізрастає квіточка блакитна —

      Улюблена забавка гомосеків.

      скотоложество застєнчіво цвіте.

      Едгар.

      Цікаво знать прийоми ізощрьонні,

      Які іспользує студєнство прогресивне,

      Шоб возродіть статеве кватроченто!

      Едмунд.

      Цікаві опити проводять студіози:

      Ібуть кнура, як ворога народу,

      У сраку цілим факультетом філософським.

      Ще Гегель нам казав, шо дух ширяє

      В златих чертогах мудрості безсмертной.

      Тим часом верткий хуй в свинячій сраці

      Ширя своей вонючою дорогой,

      хто зна, чий же шлях веде до правди?

      Едгар (побожно).

      Великий Сак'я Муні благородний,

      Гігант камінний, долбойобовидний,

      Про дао слово нам спиздів священне.

      Я пам'ятаю вчителя-китайця,

      Старого імпотента, він коана

      Нам загадав: «Де правда?» – запитав він.

      І пиздив учнів дрином по залупам,

      Шоб думали хутчіше, реготався

      І слиною харкався, як скажений.

      Тоді один із нас сказав: «В народі!»

      Учитель наказав йому лягати, широко відкрити пащу.

      Потім, ставши в позу ритуальну,

      Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.

      Священні бризги капнули на струни рудого сямісена.

      (Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси,

      А струни – з їхніх тельбухів.)

      Учитель удруге грізно нас запитує…

      «У серці!» – хтось здуру пизданув. Тоді хутчіше,

      Ніж кролик вздрочить, наш дідусь сивенький

      Прийомами кунхву виймає серце в поца із грудей

      І, показавши, шо правди там немає,

      Засміявся щасливим сміхом доброї дитини

      І пожбурив у форточку добичу.

      Едмунд.

      А шо таке кунхву?

      Едгар.

      Борьба садистів.

      Тож втретє наш учитель викликає.

      – Де правда, йобані кретини, імбецили,

      Олігофрени і мікроцефали,

      Ібать у жопу вас каленим хуєм?

      Тут наче шось мене вперед штовхнуло:

      – У