Король Літр (збірник). Лесь Подерв’янський

ачітавшийся Заратустри. На початку п'єси – блазень, згодом – статечна людина, вождь англійського народу.

      Привид, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу «Тімур і його команда».

      Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя.

      Дія перша

      Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і собачим гівном Посередині всього цього хазяйства сидить Король Літр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вищезгадане. У ніг Короля мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг.

      Король Літр.

      Ітак, замовкли струни сладкозвучні,

      З пизди стирчать всі грифи балалайок,

      А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці…

      Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив

      І пер, згинаючись, до себе у комору,

      А потім, запираючись в сортирі,

      І там, згасаючи від смутку та зневіри,

      Я нігтем вицарапував на стінці скажені цифри…

      Рахував і плакав, пердів беззахисно,

      В тупім оскаженінні зубами скреготав,

      І дикий сморід, цей дух пвна на вільних білих крилах,

      Вповзав мені у серце, як гадюка,

      І люто в душу срав… Людськая заздрість,

      Та посмішки, та плітки за спиною,

      Шо хуя вже не тільки шо встромить,

      А й навіть винуть стало неможливо.

      Бо я, статечний дід і патріарх,

      Засновник роду, міста і країни —

      Герой національний! Як відомо,

      Герої не їбуться і не сруть!

      Не кажучи про те вже, шо ніхто з них

      Вдитинстві не дрочив, о. якмені

      Це все настоїбенило, піздєц!

      Їбавя всі ці гімни і кантати,

      Всю малахв'ю бенкетів і прийомів,

      Коли замість того, щоб когось вжарить,

      Повинен довго й нудно ти пиздіти

      І слухати пиздьож такий же самий.

      Я все роздав: всім жебракам, ханигам,

      Всім підарасам, йобнутим шакалам:

      Нехай вони внесуть корисний внесок

      В суспільне будівництво, хай їбошать,

      А я це все їбу!

      З цими словами Король Літр голосно пердить. Входить Корделія – хвороблива квітка із скаженою пиздою.

      Король Літр.

      Як ти живеш, моя вонюча квітка?

      Корделія.

      Дивись, татуню, я знайшла гандона.

      Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі.

      З його сріблястих пелюстків, як перли,

      Стікають сльози росяні, яскраві…

      Літр.

      Не перли то, то малахв'я вонюча!

      Це концентрація тих виблядків поганих,

      Шо повзають, як блядські мандавошки,

      По аглицькій землі!

      Корделія.

      Татуню милий!

      Якій же ж ти розумний та приємний!

      Ібись конем всі хахалі противні!

      Ці коні зяйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани!

      Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю…

      Король Літр (хтиво пестить її).

      Я теж, дочурка, більше полюбляю

      Тебе ібать, ніж тих блядєй заразних, —

      Твоїх сестер, немолодих і глупих,

      До того ж і негарних лізбіянок!

      Входять Рейгана і Гонерілья, брудні та закомплексовані лізбийки.

      Гонерілья.

      І шо він в ній найшов? Я в сто раз лучша!

      Король Літр.

      Тебе зачав я в п'яному угарі:

      Кричав кажан і бився вітер в стелю,

      Матуся плакала і реготав пугач.

      Тож не пизди!

      Рейгана.

      Ну, а мене?

      Літр.

      Тебе так само:

      На стайні раком серед кіньських храпів.

      Копита страшно били по підлозі

      І комашня летіла на вогонь,

      І сумно-сумно каркала ворона…

      Корделія.

      Ну, а мене?

      Літр.

      Еге-е!.. Тебе зачав я разом із товаришем,

      Його я драв пізніше.

      О молодість! О юність парубоцька!

      Сідайте же скоріш, мої дівчата,

      І