Трагедія в трьох діях. Агата Кристи

але йому завжди вдавалося триматися від шлюбу подалі. Еґґ же очевидно хотілося б отримати більш романтичне пояснення.

      – Та дівчина, яка померла від туберкульозу, її звали якось на М – він наче був у неї дуже закоханий?

      Містер Саттертвейт пам’ятав жінку, про яку йшлося. Ходили чутки, щоправда, не надто наполегливі, начебто в Чарльза Картрайта був із нею роман, але містер Саттертвейт ні на мить не вірив, що сер Чарльз не одружувався через вірність її пам’яті. Він намагався висловитися якомога тактовніше.

      – Думаю, в нього було багато романів, – сказала Еґґ.

      – Ем, можливо, – тільки й видобув містер Саттертвейт, почуваючись по-вікторіанськи.

      – Мені подобаються чоловіки, в яких були романи, – промовила Еґґ. – Це показує, що вони не гомосексуалісти чи ще щось таке.

      Вікторіанство містера Саттертвейта отримало сильного стусана.

      Він не знав, що відповісти. Еґґ не помітила його знічення і задумливо вела далі.

      – Знаєте, сер Чарльз насправді розумніший, ніж здається. Звичайно, він часто грає, щось удає, але за всім цим ховається світлий розум. І з вітрилами він вправляється набагато краще, ніж можна подумати з його слів. Коли він про це розповідає, може здатися, що все це поза, але це не так. І в розслідуванні теж. Ви думаєте, все це заради ролі – він хоче зіграти великого детектива. А я скажу так: я думаю, він би дуже добре його зіграв.

      – Ймовірно, – погодився містер Саттертвейт.

      В інтонації, з якою він це сказав, ясно проявлялися його почуття. Еґґ вловила їх і висловила вголос:

      – Але ви вважаєте, що, «Вбивство священика» – це не триллер. Це просто «Прикрий випадок за вечерею», соціальна трагедія. А що думає Еркюль Пуаро? Він мав би знати, що це насправді.

      – Мсьє Пуаро порадив нам почекати на аналіз вмісту келиха.

      – Зрозуміло, – сказала Еґґ, – він старішає. Відстав від життя.

      Містер Саттертвейт скривився. Дівчина вела далі, не розуміючи, що бовкнула грубість.

      – Ходімо, вип’ємо чаю з мамою. Ви їй подобаєтеся. Вона так сказала.

      Дещо улещений, містер Саттертвейт прийняв запрошення.

      Коли вони прийшли до будинку леді Мері, Еґґ зголосилася зателефонувати серу Чарльзові, щоб пояснити «зникнення» його гостя.

      Містер Саттертвейт сидів у маленькій вітальні з вицвілим чинцем та натертими до блиску старими меблями. То була вікторіанська кімната, з тих, що він подумки називав «кімнатами леді», і вона йому подобалася.

      Їхня розмова з леді Мері була приємною. Нічого надзвичайного, але невимушеність тішила. Вони говорили про сера Чарльза.

      А містер Саттертвейт добре його знає? Та не надто, відказував той. Він був фінансово зацікавлений в успіху однієї з п’єс Картрайта кілька років тому. Так вони й подружилися.

      – Він дуже харизматичний, – промовила леді Мері, усміхаючись. – Я відчуваю це так само, як і Еґґ. Думаю, ви помітили, що Еґґ притаманне поклоніння героям.

      Містеру Саттертвейту було цікаво, чи не бентежить леді Мері, як матір, таке поклоніння. Але здавалося, її це не хвилювало.

      – Еґґ так мало