Трагедія в трьох діях. Агата Кристи

чемна. «Чоловіки ненавидять, коли за ними бігають. Дівчина має дозволити бігати чоловікові». Ну хіба не прекрасно «дозволити бігати»? Звучить як своя протилежність. Взагалі-то Чарльз так і вчинив – побіг. Геть від мене. Він злякався. І біда в тому, що я не можу побігти за ним. Якщо я намагатимуся його наздогнати, він, певне, попливе на кораблі до закинутих берегів Африки чи ще кудись.

      – Герміоно, – сказав містер Саттертвейт, – у вас серйозні почуття до сера Чарльза?

      Дівчина нетерпляче на нього зиркнула.

      – Звісно.

      – А як же Олівер Мендерз?

      Еґґ відкинула це припущення нервовим помахом голови. В неї був власний хід думок.

      – Як думаєте, я можу йому написати? Нічого такого… якусь милу дівочу маячню. Щоб він розслабився, знаєте, відкинув страх.

      Вона насупилася.

      – Якою дурною я була. Мама б набагато краще все облаштувала. Вони це вміють, вікторіанці. Суцільна зніяковіла сором’язливість. Я неправильно поводилася. Думала, його треба заохочувати. Здавалося, ну… здавалося, його треба трішки підштовхнути.

      – Скажіть мені, – вона різко повернулася до Саттертвейта, – він бачив, як я вчора цілувалася з Олівером?

      – Якщо й бачив, то я не знаю. А коли ж..?

      – У місячному сяйві. Коли ми спускалися стежкою. Я думала, він спостерігає за нами з тераси. Я думала, що, якщо він побачить, як ми з Олівером цілуємося, можливо, це його якось… розворушить. Бо я дійсно подобалася йому. Я готова поклястися.

      – А хіба це не жорстоко щодо Олівера?

      Еґґ рішуче помахала головою.

      – Аж ніяк. Олівер вважає, що його цілунок – честь для будь-якої дівчини. Звісно, це погано вплине на його самолюбство, та не могла ж я зважити все. Мені хотілося зачепити Чарльза. Останнім часом він поводився дивно, непривітно якось.

      – Моя люба дівчинко, – сказав містер Саттертвейт. – Думаю, ви не розумієте, чому сер Чарльз поїхав. Він вважав, що вам потрібен Олівер. Хотів врятувати себе від майбутнього болю.

      Еґґ крутнулася навколо себе. Вона схопила Саттертвейта за плечі й утупилася йому в обличчя.

      – Це правда? Дійсно? Телепень! Бовдур! Ох..!

      Вона раптом відпустила містера Саттертвейта і, підстрибуючи, пішла поряд.

      – Тоді він повернеться, – сказала вона. – Він повернеться. Якщо він не повернеться…

      – Що ж тоді буде?

      Еґґ розсміялася.

      – Я його якось поверну. Ось побачите!

      Здавалося, що в неї дійсно було чимало спільного з лілейною дівою з Астолату (ну, окрім манери висловлюватися, звісно). Проте містерові Саттертвейту подумалося, що методи Еґґ набагато практичніші за методи Елейни і помирати від розбитого серця в плани першої не входило.

      Дія друга

      Упевненість

      Розділ перший

      Сер Чарльз отримує лист

      Містер Саттертвейт на день прибув у Монте-Карло. Його тур походів у гості завершився, а Рив’єра у вересні була його улюбленим пристановищем.

      Він сидів у парку, насолоджуючись сонечком і читаючи позавчорашній «Дейлі мейл».

      Раптом