Трагедія в трьох діях. Агата Кристи

нічого такого, що свідчило б про те, що смерть настала не з природних причин. Але він не підтвердив, що смерть дійсно настала з природних причин.

      – Люба, вам не здається, що ви чіпляєтеся до дрібниць?

      – Річ у тому, що робив він. Він був спантеличений, але не мав за що зачепитися, тож і виставив як щит медичну обережність. А що думає сер Бартолом’ю Стрендж?

      Містер Саттертвейт повторив одну з сентецій психіатра.

      – Казала-мазала, одне слово, – задумливо промовила Еґґ. – Звісно, він людина поміркована. Мабуть, велике цабе з Гарлі-стріт так і мусить поводитися.

      – В келиху були тільки джин і вермут, – нагадав їй містер Саттертвейт.

      – Певно, це мусить усіх заспокоїти. І все-таки одна річ, яка сталася після допиту, змушує мене сумніватися…

      – Сер Бартолом’ю щось вам сказав?

      Містер Саттертвейт відчував наближення приємної цікавості.

      – Не мені – Оліверу. Оліверу Мендерзові – він був на вечері того дня, але, можливо, ви його не пам’ятаєте.

      – Я дуже добре його пам’ятаю. Він ваш близький друг?

      – Колись був. Тепер ми здебільшого лаємося. Він влаштувався на роботу, в офіс до свого дядька у місті, і став якимсь… слизьким, якщо ви розумієте, про що я. Постійно каже, що покине роботу й стане журналістом: пише він непогано. Але я думаю, це всього лише слова. Він хоче розбагатіти. Схоже, нині всі тільки про гроші й думають – це якось огидно, вам так не здається, містере Саттертвейте?

      Тут він гостро відчув її молодість – її необгранковану, зверхню дитинність.

      – Люба, – мовив він, – багато хто огидний з різних причин.

      – Більшість людей, звісно, свині, – радісно погодилася Еґґ. – Ось чому я так бішуся через старого Беббінґтона. Бо розумієте, він був такий милий. Він готував мене до конфірмації і все оце, і хоча, звісно, багато чого в цій справі – маячня, але він був дуже приємний. Розумієте, містере Саттертвейте, я дійсно вірю в християнство, не так, як моя мама, – в книжечки і ранні служби і такі речі, – але глибоко, як в історичне явище. Церква запруджена пауліанськими традиціями – у церкві, власне, безлад, – але з християнством як таким усе гаразд. Тому я і не можу долучитися до комунізму, як Олівер. На практиці наші принципи дуже схожі: все спільне, все належить усім, але різниця в тому, що… ну, не буду в це заглиблюватися. Але Беббінґтони були істинними християнами. Вони не засуджували, не лізли в чужі справи, не таврували, вони завжди з добротою дивилися на людей, на події. Завжди такі лагідні, і Робін…

      – Робін?

      – Їхній син… Він поїхав до Індії, і його там убили…

      Я… я була в нього закохана…

      Еґґ блимнула. Задивилася на море…

      Потім її увага повернулася в теперішнє, до містера Саттертвейта.

      – Тож, розумієте, мені досить важко все це переживати. Особливо якщо це була не природна смерть…

      – Моя люба!

      – Ох, ну все ж це збіса дивно! Ну ви мусите визнати, що це дивно!

      – Але ж ви сама щойно практично підтвердили, що в Беббінґтонів немає жодного ворога в цілому світі.

      – Ось