Поклик пращурів. Джек Лондон

Запах їжі змусив їх збожеволіти. Перро помітив, як один із псів запхав голову до ящика з харчами. Його кийок важко ударив по худих ребрах і ящик перекинувся на землю. Два десятки зголоднілих звірюк одразу ж почали битися за хліб та бекон. Вони не звертали уваги на удари кийків. Гавкали та вили під їхнім градом, але все одно шалено билися, доки не зжерли все до останньої крихти.

      Тим часом приголомшені їздові собаки вискочили з кубел лише для того, щоб зустріти атаку лютих непроханих гостей. Бак іще ніколи не бачив таких собак. Здавалося, що кістки ось-ось вилізуть у них з-під шкури. Це були самі скелети, вбрані у брудні шкури, з палаючими очима і заслиненими іклами. Але божевілля від голоду зробило їх страшними, непереборними. Їм неможливо було опиратися. Перша ж їхня атака відтіснила їздових собак до скелі. Бака оточили троє хаскі й за мить погризли йому голову і плечі. Шум стояв жахливий. Біллі як завжди скиглив. Дейв та Сол-лекс хоробро билися пліч-о-пліч, кроплячи сніг кров’ю, що текла з безлічі ран. Джо кусався, наче демон. Одного разу його зуби вчепились у передню лапу хаскі, з хрускотом розгризши кістку. Пайк, симулянт, стрибнув на скалічену тварину і зламав їй шию, зблиснувши зубами та зробивши ривок. Бак схопив за горло противника, який уже був у піні; зуби пробили яремну вену, і на собаку бризнула кров. Її теплий смак збудив у ньому ще більшу лють. Він кинувся на іншого ворога й одночасно відчув, як чиїсь зуби вчепились у його власну горлянку. Це був Шпіц, який підступно напав збоку.

      Очистивши свою частину табору, Перро та Франсуа кинулися рятувати їздових собак. Дика хвиля зголоднілих хаскі відступила, і Бак скинув зі себе противника. Але це тривало лише мить. Чоловіки змушені були бігти назад і рятувати харчі, за якими повернулися хаскі й атакували собак з упряжки. Біллі перелякався до смерті, прорвався крізь вороже кільце і втік кригою. Пайк і Даб узяли з нього приклад, а за ними й решта команди. Коли Бак приготувався стрибнути слідом, то краєчком ока побачив, що Шпіц мчить до нього з явним наміром збити з ніг. Упавши під ноги цій купі хаскі, Бак не мав би жодних шансів. Але він зібрав сили й відкинув Шпіца, а потім побіг за іншими замерзлим озером.

      Трохи згодом дев’ятеро собак зібралися разом і почали шукати притулку в лісі. Хоча за ними ніхто не гнався, вони були у жалюгідному стані. Кожного поранили у чотирьох або п’яти місцях, а деякі пси мали і серйозні рани. Дабу погризли задню лапу; Доллі, останньому хаскі, який приєднався до команди у Дайї, сильно поранили горло; Джо втратив око; а у Біллі, добродушного пса, були погризене вухо і рвана рана аж до ребер, через що він усю ніч вив та скиглив. На світанку вони втомлено пошкутильгали до табору і побачили, що мародери пішли, а чоловіки у поганому настрої. Половина їхнього запасу їжі зникла. Хаскі погризли мотузки до нарт і парусинові чохли. Загалом, жодна річ, хоч би трішки вона була їстівною, не уникла їхніх зубів. Звірі з’їли пару мокасин Перро з лосячої шкури, великі відрізки шкіряних посторонків і навіть два фути батога Франсуа. Він припинив похмуро споглядати цю руїну і