Голова з площі Пігаль. Андрей Кокотюха

майбутнє собі та Басі.

      Дуже скоро час показав – у марнославних нема майбутнього.

      Жодного.

      Кошовий дуже добре пам’ятав, як дев’ять днів заливав горе. І в такому стані, зазвичай зранку, поки ранковий опохміл додавав люті й куражу, робив візити до редакцій усіх львівських газет. Там добивався до редакторів, тупав тогами, бризкав слиною, брудно лаявся й вимагав, аби припинили з дня на день публікувати історію Різника з вулиці Городоцької як сенсацію, що дає газетам прибуток. Декому вдавалося заспокоїти Клима. Дехто викликав поліцію. Та поліцейські лише виводили пана адвоката під руки, бо про його особисту трагедію знало все місто. Кошового розуміли, йому співчували, карати поліція не мала жодного наміру.

      Відтоді Клим зненавидів газети.

      І саме зараз прямував до редакції «Суар»[16], тримаючи в лівій кишені скручений тугою трубкою примірник дводенної давнини.

      Той самий, із його фотографією на першій шпальті.

      Знімок анонсував публікацію на сторінці кримінальної хроніки.

      До острова Сіте[17] дістався на метро.

      Можна було інакше. Наприклад, сівши на омнібус, або взагалі прогулятися пішки. Це забирало кілька годин часу, та зазвичай Кошовий мав його вдосталь. Нікуди не поспішав. Піші прогулянки навіть приносили задоволення, якщо не було дощу або місто не огортав сірий дірявий паризький серпанок, який узимку трапляється частіше за сніг.

      Та все ж переходи вимагали відповідного настрою. Нині ж Климові кортіло вихлюпнути гнів чимшвидше. З таким бажанням він вийшов із свого крихітного помешкання на вулиці Брюнель, неподалік Булонського лісу, пірнув у підземку на станції «Порт Майо» та виринув за півгодини у серці Парижа. Минувши Палац Правосуддя та Консьєржері[18], повернув до мосту Міняйл[19].

      Кошовий міг вийти з метро раніше. Адресу редакції знав – Другий округ, на одному із Великих бульварів[20], та навмисне зробив гак. Бо там, на мосту, щодня стояв одноногий інвалід зі скаліченим лицем. Потворну рану закривав білий півмісяць маски, що робила його віддалено схожим на Еріка, привида Опери[21]. Клим не знав, скільки йому років, де він мешкає, чи є в нього родина. Досить того, що ось уже без малого рік інвалід стоїть на тому ж самому місці й продає саморобне куриво. Часом Кошовий вигадував привід, аби приїхати сюди та купити в нього одну цигарку. Викурював її, відійшовши далі, потім вертався, купував ще одну й далі вже простував або по справах, яких зазвичай мав небагато, або – до улюбленого ресторану на вулицю Шануанесс, тут неподалік.

      Інвалід і зараз був на місці. Клим не знав, чи має чоловік цивільний одяг. Він мав підозру, що стару, ще й пропалену в кількох місцях шинель той одягає навмисне, задля красномовності й водночас із певною рекламною метою. Зелений, збитий набакир берет до неї не надто пасував, та навряд продавець цигарок надто переймався віяннями моди.

16

…прямував до редакції «Суар»… – «Парі Суар» (Paris-Soir, «Вечірній Париж»), щоденна газета, заснована на початку 1920-х років, одна з найбільш популярних на той час.

17

Сіте (Île de la Cité) – один із двох островів Сени, найстаріша частина Парижа. З’єднаний з іншими частинами міста метрополітеном та дев’ятьма мостами.

18

Консьєржері (La Conciergerie) – колишній королівський замок та в’язниця. Розташований у центрі Парижа, на західному краю острова Сіте, неподалік від собору Паризької Богоматері.

19

Паризькі бульвари (Boulevards parisiens) – частина міської архітектури Парижа, елемент паризької ідентичності. Великі – група бульварів, розташованих у центральній частині міста, на правому березі Сени.

20

Міст Міняйл (Pont au Change) – з’єднує острів Сіте на рівні Палацу Правосуддя й Консьєржері з правим берегом. Названий так через безліч крамниць міняйл, що раніше розташовувалися в довколишніх будинках до кінця ХVIII століття.

21

…робила його віддалено схожим на Еріка, привида Опери. – Персонаж роману Гастона Леру «Привид Опери» (1910), молодий чоловік із янгольським голосом та спотвореним від народження лицем, яке ховав за білою півмаскою.