До зірок. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

кралечках, котрі ішли попереду, й хлопці пришвидшили крок: Елвуд йшов зі справжньою впевненістю, Ріплі – з нервово-удаваною, а Безіл – із раптовим хвилюванням.

      Вони зрівнялися з дівчатами. У Безіла ніби клубок підступив до горла.

      Він відвів очі, почувши голос Елвуда:

      – Вітаю, дівчата! Як справи?

      А що, коли вони зателефонують в поліцію? А якщо раптом з-за рогу вигулькнуть його матір разом із матір’ю Ріплі?

      – Вітаємо, хлопці.

      – Куди прямують дівчата?

      – Нікуди.

      – Тоді нам по дорозі.

      Усі стали в коло, і Безіл із полегшенням зауважив, що ці дівчата його однолітки. Обидві були гарненькі, зі гладкою шкірою і нафарбованими губами; волосся були високо зачесане, як у дорослих дам. Йому відразу сподобалася та, що говорила тихо й трималася соромливо. Безіл зрадів, коли Елвуд обрав більш яскраву й залишив їх трьох позаду.

      Перші вечірні ліхтарі розприскали навколо бліде світло, юрба трохи поріділа, а над пустельними алеями все ще пливли густі запахи попкорну й арахісу, патоки, пилу й смажених віденських ковбасок, водночас із аж ніяк не неприємними обертонами запахів тварин і сіна. Колесо огляду, все розмальоване вечірніми вогнями, неквапливо оберталося в сутінках; кілька порожніх вагончиків американських гірок десь гриміли нагорі. Денна спека спала, а в повітрі запанував бадьорий вітерець північної осені.

      Вони гуляли. Безіл хотів поговорити з дівчиною, та не вдавалося придумати нічого путнього. Крім того, він ніяк не міг перейняти ту багатозначну і впевнену манеру розмовляти, якою досконало володів Елвуд Лімінг, – той говорив так, немов абсолютно випадково виявив спорідненість і смаків, і сердець. Щоб хоч якось порушити цілковиту тишу – бо вклад Ріплі в розмову обмежувався лише випадковими вибухами дурнуватого сміху, – Безіл прикинувся страшенно зацікавленим тим, що відбувалося навколо й спалахнув серією коментарів.

      – Там десь є шестиноге теля. Ви його бачили?

      – Ні.

      – Здається, це недалеко від моторалі. Ви туди не ходили?

      – Ні, не ходила.

      – Дивіться! Починають наповнювати повітряну кулю! Цікаво, о котрій почнеться феєрверк?

      – А ви дивилися на феєрверки?

      – Ні, я тільки сьогодні збирався глянути. А ви?

      – Ох, я дивилася на них щовечора. Там працює мій брат, допомагає запалювати петарди.

      – Ого!

      Він подумки себе запитав: як відреагує її брат, коли дізнається, що його сестричку «підчепили» незнайомці? Його цікавило: чи вона не почувається так безглуздо, як і він? Вже, либонь, пізно, а він пообіцяв прийти додому не пізніше ніж о пів на восьму, бо інакше його нікуди завтра ввечері не відпустять. Безіл наздогнав Елвуда.

      – Гей, Еле, – гукнув він, – куди ми йдемо?

      Елвуд обернувся і підморгнув:

      – У «Старий млин».

      – Еге!

      Безіл знову відстав – і побачив, що за час його нетривалої відсутності Ріплі з їхньою спільною супутницею взялися під руки. Крізь його тіло пробився струм ревнощів; він ще раз, пильніше, приглянувся