4 3 2 1. Пол Остер

що йому пояснювало, себто малий Фергюсон нічого з нього не зрозумів. Але тепер, в зв’язку з неприємною історією з переїздом до нового будинку, він почав потроху бачити те, що доти проходило повз його увагу. Його батько був багатієм. Він мав більше грошей, аніж знав, що з ними робити, а з того, як ішли у нього справи, можна було зробити лише один висновок: день за днем він ставав дедалі багатшим.

      Це було і погано, і добре, вирішив Фергюсон. Добре, бо гроші були необхідним злом, як колись пояснив йому його дідо, а оскільки всім для життя були потрібні гроші, то краще мати їх надміру, аніж обмаль. З іншого боку, аби надмірно заробляти, людина має приділяти гонитві за грошима надмір часу, значно більше, аніж є необхідним чи резонним, і саме це й відбувалося з його батьком, який так тяжко працював на ниві керівництва своєю торговою мережею, що з плином часу кількість годин, які він проводив вдома, безперервно зменшувалася. І в результаті зменшилася настільки, що Фергюсон його майже не бачив, бо в його батька виробилася звичка їхати з дому о сьомій тридцять ранку, тобто коли Фергюсон іще спав, а через те, що кожен магазин працював допізна двічі на тиждень – по понеділках та четвергах в Юніоні, вівторках та п’ятницях у Вестфілді, середах та суботах в Лівінгстоні, бували дні, коли батько не мав змоги приїхати додому на вечерю і повертався о десятій або десятій тридцять, себто аж годину потому, як малого Фергюсона вкладали спати. Тому єдиним днем, коли він міг гарантовано бачити свого батька, була неділя, але з неділями теж все було не так просто, бо після сніданку та після обіду кілька годин відводилося на теніс, що означало теліпатися слідком за батьками на міські корти і чекати, поки батько з матір’ю зіграють сет, щоби потім трохи поцюкати м’яч разом із матір’ю, поки батько гратиме свій щонедільний матч з Семом Браунштейном, його тенісним приятелем іще з дитинства. Фергюсон не зневажав теніс, він просто вважав його нудним у порівнянні з бейсболом та футболом, котрі, на його думку, були найкращими іграми в світі; кращим за теніс був навіть пінг-понг, якщо йшлося про ті види спорту, де були присутніми сітка та м’ячики-стрибунці, тому з непростими почуттями плентався він весною, влітку й восени на відкриті корти, сподіваючись кожної суботи, коли лягав спати, що завтра вранці буде дощ.

      Коли ж дощу не було, то після тенісу вони їхали до Саут-Орандж-Вілидж і обідали в «Грюнінгу», де Фергюсон наминав чималенький гамбургер з мисочкою м’ятного морозива; то була довгоочікувана трапеза, і не лише тому, що в «Грюнінгу» робили найсмачніші в усій окрузі гамбургери та виготовляли власне морозиво, а й тому, що там смачно пахло – сумішшю теплої кави, смаженого м’яса та солодкуватими випарами всіляких десертів; то були такі смачні аромати, що Фергюсон аж розчинявся у блаженній насолоді, вдихаючи їх повними легенями. А потім, увібравшись до батькового двокольорового (сіро-білого) седану «олдсмобіл», вони поверталися до свого будинку в Мейплвуді помитися й перевдягнутися. В типову неділю після цього відбувалося одне з чотирьох. Вони залишалися