У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка. Їх не оминули жорна примусової колективізації, голодомору, репресій і найчорніша година – воєнне лихоліття. Урізноманітнюють тему становлення тоталітарного совка інші повісті та оповідання. У цих творів нелегка доля: їх або не друкували – скажімо, «Чорний ворон» двадцять років пролежав у письменницькому столі й уперше вийшов англійською мовою в Австралії, або щедро нівечила цензорська рука. Ба більше: щоб вони нарешті побачили світ навіть у такому вигляді, авторові доводилося спотворювати текст ідеологічними нісенітницями. «Отож і довелося реставрувати цю повість, відновлюючи вирубані нещадно епізоди, що дихали правдою», написав у передмові до «Сина капітана» Анатолій Дімаров. Видавництво «Фоліо» перевидає твори, які автор повністю відновив.
У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі почату в «І будуть люди» розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка. Їм здавалося, що минулося найстрашніше – примусова колективізація, голодомор, масові репресії. Та невдовзі наспіла чорна година – воєнне лихоліття, а на зміну одним нелюдським порядкам прийшли не менш жорстокі. Як вестиметься тарасівцям, на чий бік стануть? Автор, як і зазвичай, не береться виписувати якусь громадянську позицію, свідомо уникає прямих характеристик героїв. За них говорять їхні вчинки, думки, прагнення. «Я писав про життя. І все», наголошував Анатолій Дімаров. А висновки має робити сам читач. «Біль і гнів» не уникнув цензорської руки, безжальних скорочень. Та навіть в урізаному варіанті був відзначений Шевченківською премією. Видавництво «Фоліо» перевидає роман, який автор повністю відновив.
Пророчі слова великого Тараса, що «на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі» стали непохитним перконанням і Анатолія Дімарова: останній рядок цього твердження він узяв за назву одного з кращих своїх творінь. Хоч у ньому йдеться про найтрагічніші сторінки життя українського селянства періоду колективізації-Голодомору, хоч до нашої Незалежності ще залишалися довгі десятиліття. Річ у тім, що беручись за написання роману, а це початок 1960-х, письменник уже позбувся облуди радянщини. Зате вона цупко трималася за свої наративи – третину твору цензура скоротила. Нині ця правдива історія започаткувала нову сторінку у своєму життєписі: видавництво «Фоліо» перевидає її без купюр, а недавня 12-серійна екранізація роману здобула визнання як перша в країні історична родинна сага.
Пол Остер (нар. 1947 р.) – американський романіст, поет, есеїст і перекладач, автор багатьох романів, п’єс, віршів. Лауреат численних літературних премій. «4 3 2 1» – перший за сім років роман письменника. Він відразу ж потрапив до шорт-листу Букерівської премії 2017 року, а західні критики називають його головною роботою автора. Сам Остер зізнавався, що писав його сім діб на тиждень протягом трьох років. В основі роману – ідея, яка завжди займала письменника: він давно вже думав про роль випадку в долі, про те, яким могло б бути життя, якби було прийнято інше рішення, якби в певний момент людина повернула в іншу сторону. Остера не дарма називають класиком постмодерну: під одну обкладинку він помістив не одну історію, а чотири. В якийсь момент сюжет поділяється на чотири великі гілки, кожна з яких відповідає одному з можливих життів головного героя – Арчі Фергюсона. І у кожному зі своїх чотирьох життів він проходить через всі етапи дорослішання: переживає зміни відносин з родиною і друзями, намагається облаштувати своє особисте життя, бере участь у подіях, пов’язаних з культурою, спортом і політикою 1950–1960-х років, на які припала молодість героїв і які стали такими важливими для Америки. Оскільки кожному з Фергюсонів відповідає свій шар культури, тому охоплення виходить максимально широким.
До цієї книжки увійшли твори всесвітньо відомого письменника Андрія Куркова, які пов’язані однією темою – війною. «Щоденник Майдану та війни» – особистий щоденник автора, фіксоване відображення життя у Києві та країні, доповнений записами про перипетії на сході України, в Криму, роздумами про війну, про те, як і чим, за його баченням, живе окупований Донбас останні роки. А у романі «Сірі бджоли» розповідається про життя пенсіонера сорока дев’яти років Сергій Сергійовича, який живе у селі Мала Староградівка, що знаходиться у так званій сірій зоні. Головна його турбота – як і куди з настанням весни відвезти подалі від війни своїх бджіл. Відвезти туди, де не стріляють, щоб згодом у меду не було присмаку війни…