Нарцис і Ґольдмунд. Герман Гессе

якби ж це було так просто! Що добре, ми знаємо із заповідей. Але Бог не тільки в заповідях, зрозумій, вони – лише маленька його часточка. Ти можеш виконувати заповіді і бути далеко від Бога.

      – Невже ти мене не розумієш? – бідкався Ґольдмунд.

      – Звичайно, я розумію тебе. Жінку й стать ти пов’язуєш з поняттям «світу» і «гріха». На всі інші гріхи, як тобі здається, ти або нездатний, або якщо навіть вчиниш їх, то вони не гнітитимуть тебе, їх можна сповідати й виправити. Усі, крім одного!

      – Правильно, саме так я це й відчуваю.

      – Як бачиш, я тебе розумію. Ти наче й маєш рацію, історія про Єву та змія справді не порожня оповідка. І все-таки, любий, ти думаєш неправильно. Ти мав би рацію, якби був настоятелем Даніелем або твоїм покровителем, святим Хризостомусом, якби ти був єпископом чи священиком, або хоча б простим ченцем. Але ж ти не є жодним з них. Ти учень, і навіть якщо бажаєш назавжди залишитися в монастирі або цього бажає твій батько, то ти все одно ще не дав обіту, посвяти не отримав. І якщо сьогодні або завтра тебе звабить гарна дівчина і ти піддасися спокусі, то не порушиш жодної клятви, не зламаєш жодної обітниці.

      – Жодної писаної обітниці! – крикнув Ґольдмунд схвильовано. – Зате неписану, найсвятішу, яку ношу в собі. Невже ти не бачиш – те, що можуть інші, не є можливим для мене? Адже ти сам теж іще не отримав посвячення, не складав обітниці, але ж ти ніколи не дозволиш собі торкнутися жінки! Чи я помиляюся? Чи ти зовсім не такий? Ти зовсім не той, ким я тебе вважав? Хіба ти не дав собі клятву, хоч і не на словах і не перед настоятелями, а в серці, і хіба не почуваєшся через неї навіки зобов’язаним? Хіба ти не такий, як я?

      – Ні, Ґольдмунде, я не такий, як ти, не так, як ти гадаєш. Хоч я й дотримуюся негласної обітниці, тут ти маєш рацію. Але я зовсім несхожий на тебе. Я скажу тобі сьогодні одну річ, яку ти колись пригадаєш. Ось що я тобі скажу: наша дружба взагалі не має жодної іншої мети і жодного іншого сенсу, окрім як показати тобі, як кардинально ми відрізняємося один від одного!

      Ґольдмунд стояв спантеличений. Нарцис говорив з таким виглядом і таким тоном, якому не можна було заперечувати. Він мовчав. Але чому Нарцис каже таке? Чому Нарцисова негласна обітниця має бути святішою, ніж його? Він його взагалі не сприймає серйозно, бачить у ньому просто дитину? Сум’яття й печалі цієї дивної дружби почалися спочатку.

      Нарцис більше не сумнівався в природі таємниці Ґольдмунда. За цим стояла Єва, праматір. Але як могло статися, що в такому красивому й здоровому, такому квітучому юнакові пробудження статевого потягу наштовхнулося на таку запеклу ворожість? Мабуть, тут не обійшлося без демона, таємного ворога, якому вдалося зсередини розколоти цю чудову людину і розсварити з її основними інстинктами. Отже, демона треба було знайти, вигнати, зробити видимим, тоді його можна перемогти.

      Тим часом товариші дедалі більше уникали Ґольдмунда, відмовлялися від нього, та ще більше вони відчували, що він відмовився від них і певною мірою зрадив. Нікому не подобалася його дружба з Нарцисом. Злі знеславили її протиприродною,