Гра в бісер. Герман Гессе

більше чи менше вірили не тільки в ідею переселення душ, а й у правдивість життєписів, які вони самі ж створювали. Бо, звичайно, більшість тих уявних існувань, перенесених у минулі часи, були не тільки стилістичними вправами й історичними студіями, а й вимріяними образами, ідеалізованими автопортретами: студенти змальовували себе переважно в тих костюмах і надавали собі тієї вдачі, які їм здавались ідеальними і які вони б хотіли мати насправді. Крім того, ці життєписи були непоганою педагогічною ідеєю, законним шляхом до заспокоєння потреби в поетичній творчості, властивій людям молодого віку. Справжню, поважну творчість заборонили багато поколінь тому; частково її замінили науки, а частково Гра в бісер. А все ж потяг молоді до художньої творчості, до компонування остаточно цим не задовольнявся; в написанні уявних біографій, що часом переростали в цілі повісті, для неї відкривалося дозволене, широке поле діяльності. Можливо також, що чимало авторів таким чином робили перші кроки на шляху до самопізнання. Між іншим, часто бувало, що студенти використовували свої життєписи як нагоду висловити критичні, бунтарські думки про сучасний світ і про Касталію. Вчителі здебільшого ставилися до цього прихильно, бо, крім усього іншого, ці твори дуже багато говорили їм, давали надзвичайно ясну картину духовного життя, моралі й поведінки їхніх авторів саме в той час, коли студенти мали найбільшу волю й не перебували під пильним наглядом.

      Збереглося три таких життєписи Йозефа Кнехта, ми їх усі наведемо від слова до слова, бо вважаємо, що це, може, буде найцінніша частина нашої книжки. Чи він їх написав лише три, чи їх було більше і один або й кілька згубилися, – можна гадати по-всякому. Напевне ми знаємо тільки одне: після того як Кнехт здав свій третій, «індійський» життєпис, канцелярія Виховної Колегії рекомендувала йому для наступного вибрати якусь ближчу історичну епоху, багатше документовану, а також більше звертати увагу на історичні деталі. Нам відомо з розповідей і листів, що Кнехт після цих зауважень справді почав вивчати матеріали для життєпису, перенесеного у вісімнадцяте сторіччя. Він хотів виступити в ньому в ролі швабського теолога[39], який потім залишає церковну посаду, щоб цілком віддатися музиці; той теолог мав бути учнем Йоганна Альбрехта Бенгеля, приятелем Етінгера[40] й деякий час гостювати в громаді Цінцендорфа[41]. Ми знаємо, що Кнехт у той час прочитав і законспектував багато давніх, часом рідкісних праць про церковний статут, про пієтизм і про Цінцендорфа, про літургію і про церковну музику тієї доби. Ми також знаємо, що він був просто закоханий в образ прелата, чарівника Етінгера, та й до магістра Бенгеля теж відчував справжню любов і глибоку пошану – навіть сфотографував його портрет і якийсь час тримав у себе на столі, – й щиро намагався об’єктивно оцінити Цінцендорфа, що так само вабив його, як і відштовхував. Нарешті він кинув цю працю, задоволений тим, що встиг пізнати. Але заявив, що життєпису на

39

Він хотів виступити в ньому в ролі швабського теолога… – Цей життєпис, що переносив касталійську проблематику в умови пієтистської Швабії першої пол. XVIII ст., Гессе почав писати в 30-і роки, але не докінчив; виданий він посмертно 1965 p. Син ремісника Кнехт, що успадкував від батька чуттєво-мистецький музичний хист, а від матері – смак до теологічної «духовності», шукає справжнього служіння духові, вивчає теологію і зазнає на собі великого впливу особистості Бенгеля (див. наступний коментар), проте стомлюється від інтелектуалізму й тужить за музикою, за скромною предметною творчістю.

40

Етінгер Фрідріх Крістіан (1702–1782) – швабський теолог, лютеранський церковний діяч і містик. Пошуки Етінгера мали часом неортодоксальні риси: він був шанувальником народного філософа-містика Беме і приятелем славетного «духовидця» Сведенборга. Філософська система Етінгера була спрямована на синтез світу природи і світу духу.

41

Цінцендорф Ніколаус Людвіг (1700–1760) – швабський теолог, релігійний діяч і поет. У своїй творчості апелював до життєво-емоційних сторін людського єства проти просвітницького раціоналізму.