Название | Гра в бісер |
---|---|
Автор произведения | Герман Гессе |
Жанр | Зарубежная классика |
Серия | |
Издательство | Зарубежная классика |
Год выпуска | 1943 |
isbn |
– Ще раз! – знов і знов казав старий дедалі веселіше.
Кнехт зіграв мелодію в тенорі, раз у супроводі двох, а раз – трьох голосів. Так вони виконали пісню кілька разів, і слова їм були вже не потрібні; з кожним повторенням мелодія сама собою ставала багатшою, набувала нових оздоб. Маленька порожня кімната, освітлена веселим вранішнім сонцем, святково звучала у відповідь. За якийсь час старий перестав грати й спитав:
– Може, досить?
Кнехт похитав головою і заграв знов. Магістр приєднався до нього з своїми трьома голосами, і чотири голоси весело проклали тонкі, ясні лінії, перегукуючись один з одним, підтримуючи один одного, перетинаючись і описуючи один навколо одного дуги й фігури, а хлопець і старий, забувши про все на світі, віддавалися тим чудовим спорідненим лініям і фігурам, що утворювались там, де лінії схрещувалися, і, обсотані їхнім чарівним плетивом, грали, тихо похитуючись, наче скорялися невидимому капельмейстерові. Нарешті Магістр, закінчивши мелодію, повернув голову й спитав:
– Сподобалось тобі, Йозефе?
Кнехт мовчки глянув на нього. Очі його світилися вдячністю, він весь світився, але не міг вимовити жодного слова.
– Може, ти вже знаєш, що таке фуга? – спитав Магістр.
На обличчі в Кнехта проступив сумнів. Він уже слухав фуги, але на уроках вони їх ще не проходили.
– Добре, – сказав Магістр, – тоді я покажу тобі фугу. Найкраще ти зрозумієш, що це таке, коли ми самі скомпонуємо її. Отже, для фуги насамперед потрібна тема, але тему ми не будемо довго шукати, а візьмемо її з нашої пісні.
Він зіграв кілька нот, уривок з мелодії, що прозвучав дуже дивно, якийсь обрубок без голови і без хвоста. Потім зіграв тему ще раз, трохи далі, і в ній уже з’явився перший вступ, другий вступ зробив перехід із квінти в кварту, третій повторив перший на октаву вище, так само четвертий повторив другий; експозиція закінчилася клаузулою в тональності домінанти. Друга розробка вільніше модулювала в інші тональності, третя, схиляючись до субдомінанти, завершилась клаузулою в основному тоні. Хлопець дивився на розумні білі пальці Магістра, бачив, як на його зосередженому обличчі тихо віддзеркалювався плин музики, а очі спочивали під напівопущеними повіками. Серце в хлопця калатало від захвату, від любові до Магістра, а слух його вбирав фугу, і йому здавалося, що він уперше слухав музику. Він угадував за витвором духу, що поставав перед ним у звуках, гармонію закону й волі, служіння і влади, гармонію, яка дарує людям щастя; він доручав себе і заприсягався в вірності цьому духові і цьому майстрові, він бачив тієї хвилини, що йому, його життю, цілому світові вказує дорогу, дає лад і мету дух музики, і, коли гра скінчилася, він прикипів поглядом до чарівника, що сидів перед ним, до володаря, якому він віддався душею і серцем і який усе ще схилявся над клавіатурою, приплющивши очі, з просвітлим зосередженим обличчям. Хлопець дивився на нього й не знав, чи йому втішатися блаженством цих хвилин, чи плакати, що вони вже минули. Нарешті старий повільно підвівся