Метафізика. Аристотель

Читать онлайн.
Название Метафізика
Автор произведения Аристотель
Жанр Философия
Серия
Издательство Философия
Год выпуска 0
isbn



Скачать книгу

яке необхідно мати тому, хто розуміє будь-яке із сущих, не може бути припущенням; а те, що необхідно знати кожному, хто намагається щось пізнати, необхідно вже знати, беручись за дослідження. Отже, зрозуміло, що таким началом з усіх є найнадійніше; тепер же слід сказати, в чому воно полягає. Неможливо, щоб одне й те саме водночас було і не було властивим [20] одному й тому самому і в одному й тому самому відношенні (і також слід уточнити все інше, що можна уточнити, аби уникнути словесних труднощів) – це, безсумнівно, найбільш достовірне з усіх начал; воно відповідає згаданому визначенню. Адже неможливо для будь-кого вважати, що одне й те саме існує і не існує, як, [25] на думку деяких, говорив Геракліт. Але ж не обов’язково хтось думає те саме, що й говорить. Якщо ж неможливо, щоби протилежності одночасно були властивими одному й тому самому (ми уточнимо також це положення), і якщо протилежність думок одна одній означає суперечність, то очевидно, що неможливо, щоб одна й та сама людина одночасно вважала, що одне й те саме існує і не існує. Тож той, хто тут помиляється, мав би водночас протилежні думки. Тому всі, хто наводять доказ, зводять його до цього останнього положення, адже за своєю природою воно також є началом усіх інших аксіом.

      4

      [35] Утім, дехто, як ми вже відзначали[53], і сам стверджує, що одне й те саме може бути і не бути [1006a][1] і що можливо вважати так[54]. І багато тих, хто розмислюють про природу, вдаються до цього твердження. Але ми тепер визначили, що для будь-чого неможливо, щоб воно водночас було і не було, і таким чином показали, що це начало є найбільш достовірним [5] з усіх. Натомість деякі через неосвіченість вважають за необхідне доводити й це, адже, справді, не знати, для чого слід шукати докази, і для чого ні – це неосвіченість. Узагалі не може бути доказів для всього (бо тоді довелося б іти в безконечність, а в такому разі доказів не було б); [10] якщо ж доказів для чогось шукати не потрібно, то вони, мабуть, і не змогли б сказати, яке саме начало вважати таким.

      Утім, можна також довести через заперечення, що доказів усього бути не може, якщо наш опонент наведе якісь аргументи; якщо ж ні, то смішно шукати аргументи проти відсутності аргументів; а [15] людина, що не має аргументів, подібна рослині. Натомість доказ через заперечення, гадаю, відрізняється від звичайного доказу, тому що той, хто доводить, здається, покладає те, що має бути доведеним, на початку; якщо ж це робить інший, то це вже буде заперечення, а не доказ.

      Вихідною точкою всіх таких дискусій не є вимога, щоб опонент визнав, що щось існує [20] чи не існує (бо це можна було б сприйняти як покладання на початку того, що має бути доведеним), але щоб твердження принаймні щось означали і для нього самого, і для іншого; адже це необхідно, якщо він взагалі щось стверджує. Якщо ж ні, то не буде ніякого твердження, ані зверненого до самого себе, ані до іншого. Якщо ж хтось визнає цю умову, доказ стає можливим, бо з’являється щось [25] певне. Однак причиною дискусії є не той, хто доводить, а той, хто заперечує; заперечуючи, він випробовує доказ. Той же, хто погоджується



<p>53</p>

Імовірно, посилання на 1005b 23–25.

<p>54</p>

Імовірно, мається на увазі Мегарська школа.