Знайти Атлантиду. Подорож у безодню. Ігор Курус

чому б і ні? – спробувала вдати здивування Юля і раптом продовжила:

      – А який у нас зараз предмет?

      – Всесвітня історія, – спокійно відповіла Катя, поки Нестор намагався дати раду своїм окулярам, наплічнику й телефону.

      – А хто читає? Хороший викладач? – не звертаючи уваги на Нестора, поцікавилася Юля.

      – Професор Іван Андрійович Войцеховський, – повідомила Катя.

      – Так він хороший? – повторила Юля… Прізвище професора не могло дати жодної інформації про те, чи зможе вона отримати залік з цього нудного для неї предмету.

      – Він очень… дуже цікавий і своєродний, – затинаючись випалив Нестор. Хлопець знав, що Юля говорить виключно російською, тож спробував згадати мову рідного Дніпра, але через хвилювання усе сплуталося докупи. Нестор з дитинства звик спілкуватися російською, але, переїхавши до Києва і захопившись історією України, став принциповим патріотом і у своєму рішенні тримався твердо. Стійкості у мовному питанні додавав протест батькові, з яким у хлопця не завжди складалися стосунки.

      Юля ж навпаки була «русскою» і не втрачала нагоди показати це публічно, хизуючись. Можливо, своєю демонстративною поведінкою вона хотіла відмежуватися глухою стіною від численних прихильників, а може просто вважала це модним… Врешті, так було заведено у їхній сім’ї, де, напевне, досі сумували за розпадом СССР.

      Батько Юлі на початку 90-х був міським комсомольським начальником і вірним ленінцем, який щиро служив партії. Коли в гостях хтось зі знайомих починав критикувати комуністів і радянський устрій, батько Юлі до хрипоти в голосі захищав російську мову, культуру, побут і усе, що з цим пов’язано. Згодом, уже після проголошення незалежності України, його призначили начальником овочевої бази. І хоча в кінці 90-х він урочисто порвав свій комсомольський квиток, але досі продовжував називати себе комуністом, навідріз відмовляючись хрестити новонароджену дочку в церкві. Проте уже в середині 2000-х батько Юлі став активним парафіянином Печерської Лаври. Щонеділі він купував 50 білих метрових троянд і ніс у Лавру. Що з ним сталося, ніхто не знав. У Юлиній сім’ї про це не говорили. Швидше за все, відвідування церкви стало модним у лавах колишніх комсомольців та комуністів, а тому й батько Юлі урочисто і регулярно з великим букетом квітів з’являвся у найвеличнішому київському церковному комплексі. Юля була вихована в такому ж дусі, тому відмовлялася розмовляти українською навіть тоді, коли університетські професори робили їй зауваження.

      – Іван Андрійович є справді цікавим викладачем. Він дуже любить свій предмет, – втрутилася Катя.

      – Так, він патріот! – перебив Катю Нестор. – На його думку навіть Ісус Христос був українцем, – засміявся він.

      – Ну, ясно, – сказала Юля і, махнувши своєю дорогою сумочкою, різко розвернулась на підборах. – Ну що, ж ведіть мене до цього професора!

      І троє студентів рушили до аудиторії, де вже почався семінар…

      IV

      Професор Войцеховський зайшов у переповнену