Галицька сага. Тінь незалежності. Петро Лущик

він.

      – Так, пане генерал-губернаторе! – з готовністю відповів секретар.

      – Через десять хвилин пропустите їх до мене!

      – Слухаюсь!

      – І спробуйте знову зв’язатися з Віднем!

      Відповідь секретаря його здивувала.

      – Я саме прийшов повідомити пана генерал-полковника, що зв’язок зі столицею відновлений.

      – Двадцять хвилин! – уточнив фон Гуйн і опустив руку на слухавку телефону.

      Секретар закрив за собою двері.

      На здивування намісника, на цей раз він чув свого співрозмовника чудово. Принаймні настільки чудово, що він з перших слів співрозмовника зрозумів, що розмовляє не з фон Гейнлейном.

      – Пане міністр-президент? – перепитав фон Гуйн.

      – Це Гайнріх Ламмаш, – почув він. – Його імператорська величність назначив мене міністром-президентом.

      – Прийміть мої поздоровлення, – знайшовся що сказати фон Гуйн.

      – Зачекайте з поздоровленнями! Що там у вас твориться у Кракові? Що за ліквідаційна комісія? Що вони збираються ліквідовувати?

      У намісника відлягло від серця. Значить, нотифікаційний лист також потрапив у руки адресата у Відні і тепер йому не доведеться виправдовуватися перед міністром, хоч виправдовуватися все ж прийдеться.

      – Пане міністре, я отримав такого самого листа, – мовив фон Гуйн. – І, повірте, стурбований не менше вас. Мене повідомили, що завтра маю передати всю владу представникам ліквідаційної комісії.

      – На якій підставі? – запитав Ламмаш.

      – Без жодних підстав. Просто так захотіла комісія.

      – Ніяких переговорів із змовниками! Жодних! З ніким! Якомога довше тягніть час. За день-другий ми виробимо нову концепцію управління імперією, але до цього часу жодних поступок національним утворенням бути не може, як і не можна допустити утворення нових. Особливо на ваших теренах, генерал-полковнику! Ви мене зрозуміли?

      – Так, пане міністре! Зроблю все можливе! – з готовністю відповів фон Гуйн. – Дозвольте поцікавитися?

      – Що вас цікавить?

      – Як справи… там?

      Гайнріх Ламмаш відповів не одразу. Намісник вже було подумав, що зв’язок знову перервався, але тут почув голос міністра-президента.

      – Все йде до кінця, генерале! – сказав Ламмаш. – Представники Антанти, схоже, прийняли наші умови. Скоро все закінчиться!

      Розмова закінчилася. Карл фон Гуйн продовжував стискувати в руці слухавку.

      «Скоро все закінчиться!»

      Антанта прийняла умови.

      Звичайно, що прийняла! Чому б їм не прийняти умови, схожі на капітуляцію? Фон Гуйн був військовим і як ніхто інший знав, що розв’язки доведеться чекати тиждень, максимум десять днів. До того ж Гайнріх Ламмаш був відомий як прихильник якнайшвидшого закінчення війни. Видно, Карл І все ж поступився перед його аргументами. Що буде далі, генерал-полковник Карл фон Гуйн боявся навіть уявити, але поки що він був намісником Галіції і Лодомерії й