Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари Гюго

розбійників, червоним не тільки од вина, а й від крові.

      Коли нарешті конвоїри в лахмітті доставили його на місце, видовище, яке він побачив, аж ніяк не могло повернути його до поезії, навіть до поезії пекла. Це була найпрозаїчніша й найгрубіша дійсність корчми. Коли б це діялося не в п’ятнадцятому столітті, то можна було б сказати, що Гренгуар від Мікеланджело опустився до Калло.

      Навколо великого вогнища, що палало на широкій, круглій кам’яній плиті, лижучи язиками полум’я розжарені до червоного ніжки порожнього в ту хвилину тагана, безладно стояло кілька трухлявих столів. Видно, тут не було жодного слуги, який би поставив їх паралельно або хоч подбав, щоб вони не стикалися під такими гострими кутами. На цих столах виблискували кухлі, мокрі від вина та браги, а навколо кухлів виднілося безліч п’яних облич, багрових од вогню і вина. В одному місці якийсь пузатий веселун гучно цілував гладку дебелу повію. У другому, лжесолдат – «штукар», кажучи злодійським жаргоном, – посвистуючи, знімав пов’язку із своєї фальшивої рани і розминав здорове, міцне коліно, з самого ранку замотане безліччю ганчірок, а якийсь хирляк, навпаки, готував собі на завтра «христову рану» з чистотілу та бичачої крові. Через два столи від них «святенник» у вбранні пілігрима монотонно гугнявив, молячись цариці небесній. Ще трохи далі епілептик-початківець вчився у досвідченого епілептика викликати піну на губах, жуючи мило. Поруч нібито хворий на водянку позбувався своїх мнимих пухлин, а чотири чи п’ять злодійок, які сиділи біля того самого стола й сперечалися за вкрадену ввечері дитину, при тому змушені були затуляти носи.

      Через два століття всі ці чудеса «видавалися при дворі, – як каже Соваль, – такими забавними, що задля розваги короля їх використано у вступі до чотириактного балету «Ніч», поставленого в театрі Пті-Бурбон». «Ще ніколи, – додає очевидець, який бачив цей балет 1653 року, – несподівані метаморфози Двору чудес не були так вдало відтворені. Досить елегантні вірші Бенсерада підготували нас до тих метаморфоз».

      Скрізь лунали грубий регіт і непристойні пісні. Кожен співав по-своєму, просторікував і лаявся, не зважаючи на сусідів. Усі цокалися кухлями, в супроводі того дзенькоту виникали сварки, бійки, розбитими кухлями забіяки дерли один на одному лахміття.

      Великий пес сидів, підібгавши хвіст, і дивився на вогонь. Було на цьому гульбищі й кілька дітей. Украдена того вечора дитина плакала й кричала. Товстий чотирирічний малюк мовчки примостився на високій лавці біля столу, що сягав йому до підборіддя. Ще один поважно розмазував по столу лій, що спливав із свічки. Четверта дитина, зовсім маленька, сидячи в грязюці, перехилилась у казан і вишкрябувала його черепком, дряпаючи так, що від тих звуків Страдіваріус, мабуть, зомлів би.

      Коло вогнища стояла бочка, на бочці сидів жебрак. То й був король на своєму троні.

      Ті троє, що тримали Гренгуара, притягли його до бочки, і вся галаслива юрба на мить принишкла, окрім дитини, що шкребла казан.

      Гренгуар не насмілювався ні зітхнути, ні підвести