Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари Гюго

нерухомий і мовчазний, коли б його не витягли звідти дві молоді жінки, що, сидячи у першому ряді глядачів, побачили, як він розмовляв з Мітелем Жіборном – Юпітером.

      – Метре! – гукнула його одна з них і подала знак, щоб він наблизився.

      – Тихше, люба Лієнардо, – промовила її сусідка, приваблива, по-святковому вбрана й від того смілива дівчина. – Це мирянин, йому треба казати не «метр», а «месір».

      – Месір! – повторила Лієнарда.

      Незнайомий підійшов до балюстради.

      – Що вам завгодно, панночки? – чемно спитав він.

      – О, нічого! – збентежившись, пробурмотіла Лієнарда. – Це моя сусідка Жіскета Жансієн хоче вам щось сказати.

      – Та що ви? – зашарівшись, промовила Жіскета. – Це Лієнарда сказала до вас «метр», а я їй тільки пояснила, що вам треба казати «месір».

      І обидві опустили очі. Незнайомець, який був не від того, щоб порозмовляти, розглядав їх, усміхаючись.

      – Виходить, вам нема чого мені сказати, панночки?

      – Ой, нічогісінько! – відповіла Жіскета.

      – Нічогісінько! – повторила Лієнарда.

      Високий молодий блондин уже зібрався піти собі, але цікаві дівчата не хотіли випускати свою здобич.

      – Mecip! – з навальністю води, що проривається крізь загату, або жінки, яка зважується на щось, промовила Жіскета. – Ви знаєте того вояка, що гратиме в містерії роль Пречистої Діви?

      – Ви хочете сказати – роль Юпітера? – спитав незнайомець.

      – Ах, так! – вигукнула Лієнарда. – Ото дурненька! То ви знаєте Юпітера?

      – Мішеля Жіборна? – перепитав він знову. – Так, панно, знаю.

      – Яка у нього пишна борода! – сказала Лієнарда.

      – А зараз вони щось гарне показуватимуть? – соромливо спитала Жіскета.

      – Дуже гарне, панно, – відповів незнайомець без найменшого вагання.

      – Що ж це буде? – поцікавилася Лієнарда.

      – Мораліте «Праведний суд Пречистої Діви Марії», панно.

      – Ах! Це щось нове, – сказала Лієнарда.

      Настала хвилина мовчанки, її порушив незнайомець.

      – Так, це зовсім нове мораліте, якого ще не показували.

      – Отже, це не те, що давали два роки тому, в день приїзду папського посла, – мовила Жіскета, – коли троє гарненьких дівчат грали…

      – Сирен, – підказала Лієнарда.

      – І зовсім голих, – додав незнайомець.

      Лієнарда соромливо опустила очі. Жіскета, глянувши на неї, теж. Незнайомець, усміхаючись, вів далі:

      – То було дуже цікаве видовище. А сьогоднішнє мораліте написано спеціально на честь принцеси Фландрської.

      – А пасторалі співатимуть? – спитала Жіскета.

      – Що ви! – заперечив незнайомець. – У мораліте? Не треба плутати різних жанрів. Інша річ, якби це було соті!

      – Шкода! – промовила Жіскета. – А тоді, біля фонтана Понсо, чоловіки й жінки грали дикунів, які билися між собою і прибирали різні пози, співаючи побожні пісні і пасторалі.

      – Те, що годиться для папського посла, – досить сухо зауважив незнайомець, – не годиться для принцеси.

      – А