Lustrum. Роберт Харрис

державу. Ти маєш вже завтра внести пропозицію про його звільнення.

      – В жодному випадку. Помпей – найуспішніший римський воєначальник з часів Сципіона. Він заслуговує на всі почесті, які ми йому надаємо. Ти припускаєшся тієї ж помилки, що й твій прапрапрадід, коли той позбавив посади Сципіона.

      – Ну що ж, якщо його не зупиниш ти, то це зроблю я.

      – Ти?

      – Я маю намір подати свою кандидатуру на посаду трибуна і хочу, аби ти мене підтримав.

      – Правда?

      – Як трибун я накладатиму вето на будь-який закон, що буде вноситися прислужниками Помпея. Я хочу стати політиком, який буде зовсім не схожим на теперішніх.

      – Впевнений, що саме таким ти й будеш, – сказав Цицерон, через плече дивлячись на мене та злегка підморгнув мені.

      – Я хочу принести в політику невблаганну логіку філософії, розбираючи кожну проблему крізь призму максим та концепції стоїцизму. Тобі відомо, що в моєму будинку живе Атенодор Кордилій, який, ти погодишся, є провідним знавцем стоїцизму. Він стане моїм постійним радником. Республіка повільно дрейфує до катастрофи, як я це бачу. Її підганяють вітри компромісів, на які ми так легко йдемо. Нам у жодному випадку не слід було надавати Помпею цих виняткових переваг.

      – А я їх підтримав.

      – Я знаю, і тобі має бути за це соромно. Я зустрічався з Помпеєм в Ефесі, коли три роки тому повертався до Риму. Він нагадував східного тирана. Хто дозволив йому зводити всі ті прибережні міста? А захоплювати нові провінції? Сенат колись це обговорював? А народ за це голосував?

      – Він командує військами на місці. Тому він неминуче повинен мати певний рівень самостійності. Після перемоги над піратами він був вимушений зводити бази, аби убезпечити нашу торгівлю. Інакше ці бандити повернулися б, щойно він залишив би ті території.

      – Та ми загрузли в краях, про які нічого не знаємо! От зараз ми окупували Сирію! Сирія… Що нам там треба? А потім настане черга Єгипту – і нам доведеться постійно тримати там легіони. Хто очолює легіони, які контролюють імперію – це може бути Помпей чи будь-хто інший – він завжди неминуче контролюватиме й Рим. А того, хто намагатиметься йому заперечити, звинувачуватимуть у браку патріотизму. Консулам лишатиметься лише вирішувати цивільні спори від імені якогось заморського генералісимуса.

      – Катон, ніхто не сперечається з тим, що певна загроза існує. Але ж у цьому весь зміст політики – долати перешкоди в міру того, як вони з’являються, і завжди бути готовим долати нові. Я порівняв би мистецтво політика з мистецтвом командувача флотом: зараз пливемо на веслах, а потім станемо під вітрила. Зараз ти йдеш під вітром, а згодом – боротимешся проти нього. Зараз ти прагнеш зловити хвилю прибою, а потім намагаєшся від неї ж утекти. Це потребує довгих років навчання й практики, а не просто вивчення однієї інструкції, навіть якщо її написав Зенон[9].

      – І на що ти очікуєш від такого плавання?

      – Сподіваюся,

9

Зенон Китійський – засновник школи стоїцизму.