Lustrum. Роберт Харрис

тканиною), а далі – через Форум до рострів, де ноші були поставлені вертикально, аби всі, хто зібрався, мали змогу побачити тіло. Центр Риму був повністю забитий натовпом. Всі члену Сенату одягнулися в чорні тоги. На сходах храмів, на балконах та дахах будівель гуртувалися витріщаки, вони звисали зі статуй – і прослухали всі траурні промови, яких було не злічити і які тривали довгими годинами. Здавалося, що це прощання зі старим Пієм – впертим, суворим, хоробрим і, мабуть, трохи дурнуватим – було прощанням зі старою Республікою, і на нас усіх чекає щось зовсім нове.

      Коли до рота Пію поклали бронзову монету та помістили його до пращурів – повисло сакраментальне питання: хто замінить його на посаді Верховного жерця? За логікою, це місце мало перейти до одного з двох найстарших членів Сенату – до Катулла, який перебудував храм Юпітера, чи до Ізаурика, який мав два тріумфи та був навіть старшим за Пія. Обоє марили цим місцем – і жоден з них не був готовий добровільно від нього відмовитися. Їхня боротьба, хоч і була дружньою, та все ж лишалася запеклою. Цицерон, якому це було байдуже, спершу не звертав уваги на те, як вона розгорталася. Хай там як, а рішення мали ухвалити чотирнадцять членів Колегії жерців. Та за тиждень після того, як помер Пій, коли Цицерон разом з іншими сенаторами чекав на початок сесії на вулиці, він наштовхнувся на Катулла та поміж іншим спитав його, чи ще не ухвалене рішення про призначення.

      – Поки ні, – відповів Катулл. – Знадобиться ще деякий час.

      – Дійсно? А чому так довго?

      – Вчора у нас була нарада. Оскільки існує двоє кандидатів, які рівною мірою гідні цієї посади, ми постановили, що слід повернутися до старого звичаю та надати народу право вирішувати, хто обійме цю посаду.

      – І як, на твій погляд, це правильно?

      – Звісно ж, я вважаю, що це правильно, – відповів Катулл, посміхаючись однією зі своїх звичних посмішок та торкаючись свого схожого на дзьоб носа, – бо я впевнений, що триби проголосують за мене.

      – А Ізаурик?

      – Він теж упевнений у своїй перемозі.

      – Ну що ж, щасти вам обом. Не грає ролі, хто з вас переможе – бо в будь-якому випадку переможцем буде Рим, – Цицерон вже зібрався відійти від Катулла, та раптом зупинився та знов звернувся до нього: – А хто запропонував змінити порядок обрання?

      – Цезар.

      Хай яка не була б латина багата та метафори й епітети, я не можу знайти в ній – та навіть в грецькій мові – достатніх епітетів, які могли б описати вираз обличчя Цицерона в ту мить, коли він почув ім’я Цезаря.

      – О, боги! – приголомшено промовив він. – То що, він збирається подавати свою кандидатуру?

      – Та звісно ж, ні. Це ж буде просто смішно. Він занадто молодий. Йому всього-на-всього тридцять шість, і він навіть претором ще не був.

      – Ти маєш рацію, та радив би вам якомога швидше зібратися знов та повернутися до старого порядку проведення виборів.

      – Це неможливо.

      – Чому?

      – Бо