Гріхи батьків. Джеффри Арчер

суду.

      – Ніхто не повинен повірити, що ви здатні на вбивство, – навчав Джелкс після того, як кравець навідав камеру Гаррі з костюмом, сорочкою і купою краваток.

      – Я не вбивця, – нагадав йому в’язень.

      Гаррі зустрівся з Джелксом у коридорі суду. Адвокат подарував йому таку ж посмішку, як і під час першої зустрічі. Вони пройшли центральним проходом без зупинки. Адвокат зайняв вільне місце за своїм столом.

      Гаррі сів на відведене місце, і кайданки з нього зняли. Підсудний огледів майже порожню залу для засідань. Джелкс таки мав рацію. Мало кого з представників громадськості (і точно не пресу) зацікавила ця справа. Для них це, мабуть, було лише черговим побутовим злочином. А підсудного, ймовірно, виправдають. Не буде ніяких заголовків на кшталт «Каїн та Авель», коли судді призначають підсудному електричного стільця.

      Перший дзвінок пролунав о полудні, в іншому кутку кімнати відчинилися двері, і з’явився суддя Еткінс. Він повільно пройшовся залою і зайняв своє місце за столом на підвищенні. Відтак кивнув у бік окружного прокурора, ніби вже знав, що той має сказати.

      Молодий юрист підвівся з-за стола для прокурорів і заявив, що з Томаса Бредшоу знімають звинувачення в убивстві, але пред’являють інше – дезертирство з Військово-морських сил США. Суддя кивнув і зосередив свою увагу на панові Джелксі. Той миттю підвівся.

      – А друге звинувачення щодо дезертирства ваш клієнт визнає?

      – Так, – оголосив Джелкс. – Сподіваюся, що ваша честь буде поблажливою до мого клієнта в цьому звинуваченні, адже мені не треба нагадувати вам, що це його перше правопорушення і до цього прикрого вчинку він мав бездоганну репутацію.

      Суддя Еткінс спохмурнів.

      – Пане Джелкс! – зауважив він. – Дехто може подумати, що офіцер, котрий тікає від обов’язку служби в своїй країні, – це злочин, не настільки тяжкий, як убивство. Але я не повинен нагадувати вам, що донедавна за таке правопорушення могли засудити до розстрілу!

      Гаррі не повірив почутому. Що ж Джелкс? А той втупився у суддю.

      – Саме це маючи на увазі, – продовжив Еткінс, – я засуджую лейтенанта Томаса Бредшоу до шести років позбавлення волі!

      Він стукнув молотком і додав: «Наступна справа»!

      Гаррі хотів висловити свій протест – що ж це коїться?

      – Ви ж мені казали… – почав було Гаррі, але Джелкс уже повернувся спиною до свого клієнта і вийшов із зали.

      Гаррі хотів кинутися за ним. Але двоє охоронців ухопили його за руки, заламали їх за спину і шпарко одягли кайданки. Затим вивели його із залу суду через бічні двері.

      Він озирнувся і встиг побачити, як Сефтон Джелкс тиснув руку якомусь чоловікові середнього віку, котрий радо вітав його з добре виконаною роботою. Де Гаррі раніше бачив це обличчя? І тоді до нього дійшло: це вочевидь батько Тома Бредшоу.

      2

      Гаррі безцеремонно відвели довгим, тьмяно освітленим коридором до дверей. На порожньому подвір’ї стояв жовтий автобус без номера чи таблички маршруту. Біля дверей стояв дебелий