Останнє полювання. Жан-Кристоф Гранже

поліції Фабіан Кляйнерт, із Регіонального управління кримінальної поліції Баден-Вюртемберґу, – представився він, простягаючи Ньєману візитівку. – Це аналог вашого карного розшуку.

      Кляйнерт також розмовляв французькою. Таке відчуття, ніби мова Вольтера входила до програми всіх шкіл Баден-Вюртемберґу.

      Ньєман поклав візитівку до кишені, не глянувши.

      – Майор П’єр Ньєман, лейтенант Івана Боґданович. Ми належимо до ЦБКЗ, Центрального бюро у справах кривавих злочинів. Воно не має аналогу.

      – Тобто? – перепитав Кляйнерт, насуплюючи брови.

      – ЦБКЗ створили лише недавно, ми допомагаємо силам поліції чи жандармерії у складних справах.

      – Нам не потрібна допомога.

      – Наш досвід може допомогти пролити світло на смерть Юрґена фон Ґаєрсберґа.

      – Який досвід?

      Івана боялася якоїсь дошкульної ремарки від свого шефа, але Ньєман усміхався – він, схоже, був схильний зберігати спокій, а в таких випадках краще б він просто добряче побуркотів.

      – Досвід у карному розшуку, – незворушно відповів він. – У Парижі людей більше, ніж в інших містах Франції. Тобто більше психів, а від того – більше звихнутих убивць. Упродовж тридцяти років я щоденно працював із такими чуваками.

      Німецький флік, завагавшись, похитав головою.

      – Прокурор Кольмара вже пояснив мені це все.

      Потім він нібито пригадав головну причину свого роздратування:

      – І коли ви розраховували попередити нас про свій приїзд?

      – Ми ще як слід і не приїхали.

      – Ви вже допитали Філіппа Шюллера, а тепер розмовляєте з графинею Лаурою фон Ґаєрсберґ…

      – Новини швидко ширяться.

      Кляйнерт кинув короткий погляд на Івану й повернувся до Ньємана.

      – Ви тут на моїй території. Наші начальники порозумілися завдяки чортзна-якій європейській угоді, але всі працюватимуть під моїм керівництвом.

      – У жодному разі. Ми підпадаємо під…

      Кляйнерт зупинив його жестом, зненацька давши волю якійсь утомі:

      – Хай там як, а ви запізнилися. Ми знайшли вбивцю.

      – Що? – здивувалася Івана. – Ніхто нам нічого не сказав!

      – Ваші ельзаські колеги ще не в курсі.

      – І хто це?

      – Томас Краусс, активіст, що виступає проти полювання.

      – Француз?

      – Німець. Його затримали, зараз він в Оффенбурзі. Сьогодні вранці зізнався.

      Івані вже траплялося це ім’я: один із найімовірніших підозрюваних у категорії «політичний теракт».

      – Можна його допитати? – поцікавився Ньєман.

      – Завтра. Сьогодні ввечері його перевезуть до управління кримінальної поліції у Фрайбурзі. Допитаємо його разом, перш ніж вирішувати всі формальні питання, пов’язані з екстрадицією.

      – Він назвав мотив? – запитала Івана.

      – Він сказав, що вбивство Юрґена фон Ґаєрсберґа – акт гуманізму і що якби його не зловили, він би помочився на Юрґенову могилу. Такий мотив вам підходить?

      Ньєман