Між небом і землею. Марк Леви

кабінету, поставив сумку й сів. Викликав свою асистентку, замовив кави, повернув крісло, розташувавшись обличчям до краєвиду, відхилився назад і замислився.

      За кілька секунд Морін постукала у двері, тримаючи в одній руці папку «На підпис», а в іншій – кухлик і пончик, що балансував на краю блюдечка. Вона поставила гарячущий напій на край столу.

      – Я додала вам молока. Гадаю, це ваша перша кава за сьогоднішній ранок.

      – Дякую. Морін, а що в мене з пикою?

      – Вона промовляє: «Я ще не випив ранкової кави».

      – Я ще не випив ранкової кави!

      – Для вас є повідомлення, але снідайте спокійно, там нічого термінового. Лишаю вам листи на підпис. У вас усе гаразд?

      – Так, усе гаразд, просто я дуже стомлений.

      Саме цієї миті в кабінеті матеріалізувалася Лорен, ледь-ледь оминувши край столу. Вона швидко зникла з поля зору Артура, впавши на килим. Чоловік ураз підскочив.

      – Ви не забилися?

      – Ні, ні, все гаразд, – відказала Лорен.

      – Чому б це я мала забитися? – запитала Морін.

      – Ні, не ви, – заперечив Артур.

      Морін скинула поглядом кімнату.

      – Нас тут небагато.

      – Просто думки вголос.

      – Ви подумали вголос, що я забилася?

      – Та ні, я подумав про іншу людину, але висловився вголос, з вами таке не траплялося?

      Лорен, що сиділа на краю столу, закинувши ногу на ногу, вирішила перебити Артура:

      – Зовсім не обов’язково порівнювати мене із жахіттям!

      – Але я не називав вас жахіттям.

      – Цього ще бракувало! Тоді вам доведеться шукати інші жахіття, які готуватимуть для вас каву, – відрізала Морін.

      – Морін, я звертаюся не до вас!

      – У кабінеті привид чи мене раптом вразила часткова сліпота і я чогось не помічаю?

      – Вибачте, Морін, це кумедно, я сам кумедний. Я виснажений, базікаю вголос і зовсім не зосереджений.

      Морін поцікавилася, чи чув він узагалі про депресію від перевтоми.

      – Знаєте, треба діяти, щойно проявляються перші ознаки, інакше потім доведеться відновлюватися протягом місяців.

      – Морін, я не в депресії через перевтому, у мене була кепська ніч, ось і все.

      Лорен продовжила:

      – Ах! От воно що, кепська ніч, жахіття…

      – Припиніть, будь ласка, це неможливо, дайте мені хвилинку.

      – Але ж я нічого не сказала! – вигукнула Морін.

      – Морін, залиште мене, будь ласка, я маю зосередитися, трішки розслабитися – і все буде гаразд.

      – Ви розслабитеся? Артуре, я хвилююся за вас. Я дуже за вас хвилююся.

      – Та ні, все добре.

      Він попросив секретарку вийти й не перемикати на нього жодний дзвінок, бо йому потрібен спокій. Морін знехотя вийшла й зачинила двері. У коридорі вона перетнулася з Полом і попросила побалакати з ним кілька хвилин наодинці.

      Лишившись сам у кабінеті, Артур пильно поглянув на Лорен.

      – Ви не можете ось так зненацька з’являтися, через вас я опиняюсь у незручному становищі.

      – Я хотіла перепросити за ранок, бо поводилася нестерпно.

      – Це ви мені вибачте, я був у жахливому