Гніздо Кажана. Дарина Гнатко

він її до Кажановського й тому й злувався, й непривітним був із Романом Яковичем. Як бажало цього серце її вражене, котре страждало від ревнощів та зради!

* * *

      – Парасю, дитино, візьми ще он ту скатертину.

      Спокійний, вдоволений голос баронеси мандрував кімнатами, а Ліза з Мері переглядалися й тільки головами хитали. З того дня, як Кажановський запропонував Лізі руку та серце, маман було й не впізнати. Й Парася, яка так звикла до галасливої, завжди всім невдоволеної пані, котрій усе не так, як не зробиш роботу старанно, – вона зараз тільки очі вдивовано вирячувала й косувалася на баронесу, певне, побоюючись того, що пані ось-ось набридне вдавати з себе добродійку й знову почнеться лайка, й знову залунає кімнатами її верескливий, невдоволений голос.

      Та маман поки що й не мислила лаятися. Зараз усі її думки та бажання були зосереджені на майбутньому зятеві та переїзді. А Ліза, кожного разу згадуючи той переїзд, не могла позбутися поки ще неясного, тьмяного відчуття страху – страху холодного й незрозумілого, котрий з’явився нещодавно. Але він був, потаємним привидом чаївся в самих глибинах її серця, виринаючи відразу, варто комусь було згадати про маєток Кажановських – «Гніздо Кажана». Сама ця назва мала у собі щось таке, що змушувало морозом проходжатися по шкірі Лізи й чаїло в собі гостру, невимовну небезпеку. А ось маман раділа, мов те мале дитя, а Мері й того більш, і Ліза не могла засуджувати їх за то. Кімнати вдови Громової не були тим місцем, де бажалося мешкати постійно й насолоджуватися життям, та що там казати – це було таке місце, де взагалі не бажалося жити й полишатися тут більш ніж на день чи два. Особливо жалкувала вона за Мері, котра ще так мало пожила, а вже була змушена терпіти злидні. Ліза бачила, як раділа вона переїзду до Лубен, і стримувала себе, не виказувала того незрозумілого страху, що почала відчувати перед переїздом до нареченого, не затьмарювала чисту, майже дитячу радість сестри своїми безпідставними страхами. Мері ж так чекала, коли вони нарешті з’їдуть із цих жахливих кімнат, і їй не бажалося псувати сестрі очікування нового життя.

      А оселитися в маєтку Кажановських Роман Якович запропонував їм у той же день, коли повернулися вони з парку, отримавши згоду Лізи стати його дружиною. Маман усе ще продовжувала сидіти у тім обшарпанім фотелі, й з напруженням вдивлялася в їхні лиця, й ледь уголос не зітхнула полегшено, коли Кажановський уклонився їй і голосом, сповненим вдоволення, промовив:

      – Люба Олено Назарівно, маю повідомити вас про ту приємність, котру зробила мені ваша донька. Єлизавета Павлівна зробила мене надзвичайно щасливим чоловіком і погодилася стати моєю дружиною. А тепер я прошу вашого для нас материнського благословення.

      Маман швидко підхопилася, мов її було несподівано вжалено осою, потім упала назад до фотеля й відчайно замахала рукою Парасі:

      – Хутко, хутко ікону Матері Божої дай!

      А потім, після материнського слізливого благословення, Кажановський пройшовся благенькою тою кімнатою, котра слугувала їм у квартирі вдови Громової вітальнею, обдивився