Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана Алексиевич

і бабця…

      – Ви ще скажіть, що комунізм – гарна казочка. У мого тата батьки зникли в таборах Мордовії.

      – Я пішов до Білого дому разом із батьками. Тато сказав:

      «Ходімо. Бо ковбаси й гарних книжок не буде ніколи». Розбирали бруківку й будували барикади.

      – Зараз народ протверезів, і ставлення до комуністів змінюється. Можна не приховувати… Я працював у райкомі комсомолу. Першого дня всі комсомольські квитки, чисті бланки та значки забрав додому і сховав у підвалі, потім картоплю нікуди було складати. Я не знав, навіщо вони мені потрібні, але уявив, як прийдуть опечатувати й усе це знищать, а це були дорогі для мене символи.

      – Ми могли піти вбивати одне одного… Бог оборонив!

      – Наша дочка лежала в пологовому. Я прийшла до неї, а вона:

      «Мамо, революція буде? Громадянська війна почнеться?»

      – Ну, а я закінчив військове училище. Служив у Москві. Дали б нам наказ когось заарештувати, то, без жодних сумнівів, ми б цей наказ виконали. І багато хто виконав би його із завзяттям. Набрид хаос у країні. Усе раніше було чітко та зрозуміло, все за приписом. Був порядок. Військові люблять так жити. Взагалі люди полюбляють так жити.

      – Я боюся свободи, прийде п’яний мужик і спалить дачу.

      – Та які, людоньки, ідеї? Життя коротке. Нумо, вип’ємо!

      19 серпня 2001 року – десятирічний ювілей серпневого путчу. Я в Іркутську – столиці Сибіру. Беру кілька бліц-інтерв’ю на вулицях міста.

      Запитання:

      – Що було би, якщо б ГКЧП переміг?

      Відповідь:

      – Зберегли б велику країну…

      – Подивіться на Китай, де комуністи при владі. Китай став другою економікою у світі…

      – Горбачова та Єльцина судили б як зрадників Батьківщини.

      – Залили би країну кров’ю… і залюднили би концтабори.

      – Не зрадили б соціалізм. Не розділилися б на багатих і бідних.

      – Не було б жодної війни в Чечні.

      – Ніхто не смів би говорити, що Гітлера перемогли американці.

      – Я сам стояв біля Білого дому. І в мене відчуття, що мене ошукали.

      – Що було б, коли б путч переміг? А він і переміг! Пам’ятник Дзержинському скинули, а Луб’янка залишилася. Будуємо капіталізм під керівництвом КГБ.

      – Моє життя не змінилося б…

      Про те, як речі дорівнялися до ідей і слів

      «Світ розсипався на десятки різноколірних друзок. Як нам хотілося, щоб сірі радянські будні чимшвидше перетворилися на солодкі картинки з американського кіно! Про те, як ми стояли біля Білого дому, вже мало хто згадував… Ті три дні вразили світ, але не вразили нас… Дві тисячі людей мітингують, а решта їде повз і дивиться на них, як на ідіотів. Багато пили, у нас завжди багато п’ють, але тоді особливо багато пили. Суспільство завмерло: куди рушимо? Чи буде це капіталізм, чи буде це гарний соціалізм? Капіталісти гладкі, страшні – це нам втовкмачили з дитинства… (Сміється.)

      Країна вкрилася банками і торговельними ятками. З’явилися