Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана Алексиевич

Свобода!», тим швидше з прилавків зникали не тільки сир і м’ясо, а й сіль, і цукор. Порожні крамниці. Страшно. Усе на талони, як за війни. Нас врятувала наша бабуся, вона цілими днями бігала містом і «отоварювала» ці талони. Увесь балкон був щільно заставлений пральним порошком, у спальні стояли мішки з цукром і крупою. Коли видали талони на шкарпетки, тато заплакав: «Це кінець СРСР». Він відчув… Тато працював у конструкторському бюро на військовому заводі, займався ракетами, і йому це шалено подобалося. Він мав дві вищі освіти. Замість ракет завод почав штампувати пральні машини та пилососи. Тата скоротили. Вони з мамою були завзяті «перебудовники»: писали плакати, розносили листівки – і ось фінал… Розгубилися. Не могли повірити, що свобода – вона ось така. Не могли із цим змиритися. На вулицях уже кричали: «Горбачову гріш ціна, бережіть же Єльцина!». Несли портрети Брежнєва в орденах, а портрети Горбачова – в талонах. Починалося царювання Єльцина: гайдарівські реформи й оце осоружне мені «купи-продай»… Щоб вижити, я їздила в Польщу з мішками лампочок і дитячих іграшок. Повний вагон: учителі, інженери, лікарі… Усі з мішками та торбами. Усю ніч сидимо й обговорюємо «Доктора Живаго» Пастернака… п’єси Шатрова… Як у Москві на кухні.

      Згадую університетських друзів… Ми стали ким завгодно, але не філологами – топ-менеджерами рекламних агентств, банківськими службовцями, «човниками»… Я працюю в агентстві нерухомості в однієї пані, яка приїхала з провінції, колишній комсомольський працівник. У кого сьогодні фірми? Вілли на Кіпрі та в Маямі? У колишньої партноменклатури. Це до того, де слід шукати гроші партії… А наші лідери… шістдесятники… Вони крові на війні нанюхалися, але були наївні, як діти… Нам слід було днювати й ночувати на площах. Довершити справу до кінця – домогтися Нюрнберга для КПСС. Ми занадто швидко розійшлися по домівках. Фарцовщики та міняйла взяли владу. І всупереч Марксові, після соціалізму будуємо капіталізм. (Мовчить.) Але я щаслива, що жила в цей час. Комунізм завалився! Усе, він уже не повернеться. Живемо в іншому світі й дивимося на світ іншими очима. Вільне дихання тих днів я ніколи не забуду…»

      Про те, як прийшло кохання, а під вікнами танки

      «Я була закохана, ні про що інше не могла й думати. Жила винятково цим. І ось мама вранці будить: «Танки – під вікнами! Здається, переворот!». Я крізь сон: «Мамо, це навчання». Дуля з маком! Під вікнами стояли справжні танки, я ніколи не бачила танків настільки близько. По телевізору показували балет «Лебедине озеро»… Прибігла мамина подруга, вона дуже хвилювалася, що заборгувала партійні внески за кілька місяців. Говорила, що в них у школі стояв бюст Леніна, вона його винесла в підсобку, а тепер – що з ним робити? Усе одразу стало на свої місця: цього не можна й того не можна. Диктор зачитувала Заяву про введення надзвичайного стану… Мамина подруга при кожному слові здригалася: «Боже мій! Боже мій!» Батько плювався в телевізор…

      Подзвонила Олегові… «Їдемо до Білого дому?» – «Їдемо!»