Закоханий Бурундук та інші розбишацькі історії. Іван Андрусяк

ну? – не йму віри я.

      – А ти не знав? – тішиться Іванюк. – Ото тюхля! Та з Анжелкою вже весь наш клас і весь паралельний перецілувався. Крім тебе, хіба. А коє-хто, кажуть, і єщьо шо-то… Хе-хе… Я теж її на минулій дискотеці трохи прижав в углу й позажимав. Там у пазусі, я тобі скажу, таке можна намацати…

      – Ну, Анжелка мене мало цікавить, – якомога недбаліше махнув рукою я, хоча про те, що можна намацати в пазусі, не відмовився б і далі послухати.

      – А хто? Людка? Теж не святая! Хоча тормозну жидкость у башку залити встигла – цілуваться ще сяк-так, а далі не пускає. Хоча, може, не всіх – там Вітя Боронило коло неї топчеться, клинці підбиває, – то з ним вона постоянно й лижеться…

      – А інші дівчата з тієї компанії?

      – Та які там дівчата! – щиро здивувався Іванюк. – Наша Лєнка і Зірка ота дурнувата? Я з Лєнкою в садочку на одному горшку сидів – як я після цього можу її сприймати за дівчину?!

      – А Зірка?

      – Ота кікімора?! Ну, то вопше! З нею ніхто цілуватися не хоче, бо в неї язик як бритва.

      Я остовпів!

      – Колеться при поцілунку, чи що?

      – Ги-ги! Ну ти й дурак, Бурундук! Бритва ріже, а не коле – пoйняв? Больно умна вона і триндить багато. Ну, як ото ти іноді, коли на тебе найде… Скаже два слова – як обпече! До такої недотроги й не підступишся, де вже там тіпа цілуваться… Хоча танцювати вона вміє, це факт. Але ж так мір устроєн, що і в кікімори должна буть якась позитивна риса…

      – Чекай! А чого ви взагалі на ті дискотеки ходите? Цілуватися, чи що?

      – А чого ж іще?! Бурундук, наконєц-то ти прозрєл! Діскач для того ж і є, щоб мальчікі-дєвочкі, шури-мури…

      – А потанцювати?

      – Танцювать туди хіба такі, як твоя Зірка, ходять. Прибацані! Ну, або ті, яким нєчєво тєрять, але, може, вони ще на шось надєються. А нормальні люди ходять туди з совєршенно другою метою, ги-ги… Це хорошо, шо ти нормальним чєловєком стаєш. А то я вже, знаєш, думав шо-то підозрювать. Придивлявся, чи в тебе часом голубізна в очах не світиться…

      – Що світиться? – здивувався я.

      – Ну, що, може, ти ето… сінєнькій.

      – Баклажан, чи що?

      – Ги-ги! Баклажан! Ето ти класно сказав, Бурундук! Надо запомнить, – аж підскочив на радощах Іванюк.

      Я стенув плечима – подумаєш…

      – Кстаті, – додав Іванюк, – зря ти з «Контакту» видалився.

      Там дуже зручно домовлятися, хто куда ідьот, а главноє – з ким…

      Розділ четвертий

      …Дивно, як життя в книжках відрізняється від справжнього. Відколи в мене все це почалося, я перечитав стільки книжок про кохання, що вже й лік їм загубив. Усі, які були в нашій домашній бібліотеці – у шкільній чи міській брати їх усе ж не наважувався. Та й домашніх вистачало – чого-чого, а книжок у домі, де тато – комп’ютерник, а мама – викладач вишу, ніколи не бракувало – і паперових, і електронних. Але всі вони якісь дивні: кохання в них або велике і смертельно нещасне, або велике і страшенно сопливе, або велике і… взагалі не кохання. Чого тільки не вигадають ці письменники замість того, щоб написати правду…

      Хоч