Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436. Анастасія Байдаченко

присягне на вірність чужинцю…

      Йоланда підійшла до дофіна й схопила його за руки. У принца були дуже широкі долоні із довгими вузлуватими пальцями, натомість затонкі зап’ястки та руки. Коли він нервував, на руках проступала голубувата сітка судин, а кінчики нігтів синіли, наче принц змерз. Тому вона завжди радила Шарлю ховати руки у довгих рукавах на церемоніях, де такі тілесні прояви могли трактуватися як слабкість.

      – Король Франції тяжко хворий, – прошепотіла вона неначе малій дитині. – Ви самі його бачили, мій сину, два роки тому. Легше йому не стає, як нам не прикро. Його рукою водять нечесні радники, королева та герцог Бургундський.

      – Мадам, моя матінко, мене позбавили права на корону через вбивство герцога Бургундського…

      – Це недостатня причина… Наші радники та юристи перечитали усі закони та кутюми, звернулися до історичних подій двісті й триста років тому. Це недостатня причина, аби батько позбавив рідного сина спадку. Адже всі ми знаємо, що наш король уже майже тридцять років без пам’яті та… розуму. А коли б і так? Хіба можна було через те кляте вбивство на мосту Монтеро відібрати те, що вам належить за правом народження? Хіба ви самі зарубали герцога сокирою, мій сину? Ні! У чому ж ви винні? Що сталося на ваших очах, у вашій присутності?

      – А коли я бастард, якого моя мати прижила від покійного герцога Орлеанського? Коли я не син королю? Що тоді, матінко?! – закричав принц, сльози розпачу й розгубленості набігли йому на очі. – Хто тоді наступник престолу? Хто?

      «Герцог Орлеанський, який уже чотири із половиною роки був бранцем англійців», – подумки відповіла сама собі королева й цієї ж миті відкинула неприйнятну думку геть, як зім’ятий, нікому не потрібний папірець. Сидить у полоні? Чим довше він там залишається, тим краще. Принаймні для дофіна та його партії.

      Наступного разу весілля перенесли на останній тиждень вересня, коли очікували затишшя у бойових діях. Того разу Рауль де Вандом з’явився при дворі із найгіршою для Ізабелли новиною: у Божансі раптово помер граф де Вертю та його старший брат Луї. Ізабелла зомліла, а потім забилася в риданнях, забувши, що вона при дворі. Забувши про манери, виховання та свій зовнішній вигляд. Мадам де Гокур навіть із співчуттям, на яке марно було сподіватися від такої суворої дами, запропонувала їй заспокійливі краплі. Проте Ізабелла не хотіла вірити, допоки сама не побачила тіло брата, вкрите дивними виразками. Спочатку навіть вирішили, що то чума. Але в місті більше ніхто не загинув. Тільки граф де Вертю та Луї де Вандом, до яких пізно вночі прибув посланець із Бургундії, вже ранком і сліду його не лишилось. Може, то була італійська трутизна, яку підсипали у вино та їжу? Чи натерте миш’яком послання або отруйна свічка? Вже ніхто не міг сказати напевне. Та Ізабелла не мала сумнівів: її брата отруїли. Надто ризиковано залишати в живих брата полоненого герцога Орлеанського. Якщо й надалі посилюватимуться плітки про незаконне походження