Тік-Ток з Країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум

та й та була досить розмита, – відповідав Канцеляр. – Книжку зірвали незрілою. Але знаю, що він вміє літати, бігає, як олень, і плаває, як риба. Всередині в нього – пічка: він вдихає повітря і видихає дим. Де б він не проходив, все навколо застилає чорною пеленою. Скеле-Рик сильніший за сотню чоловіків і пожирає все живе.

      На цих словах офіцери запхикали й затремтіли, однак Канцеляр спробував їх підбадьорити:

      – Ми ж не знаємо, хто там. Може, це й не Скеле-Рик. Крім того, не забувайте, що наша земля Ух-Ти-Фу належить до Країни Оз, де ніхто не вмирає.

      – А якщо Скеле-Рик нас зловить, розжує і проковтне – що тоді? – запитав капітан Замок-та-Ключ.

      – Шматочки залишаться жити, всі без винятку, – заявив Канцеляр.

      – Знайшов чим втішити, – заскиглив полковник Лопата. – Котлета вона котлета і є – хоч жива, хоч мертва.

      – Послухайте, я ж сказав, може, це й не Скеле-Рик, – сердито мовив Канцеляр. – Нехай хмара наблизиться – тоді й побачимо, Скеле-Рик це чи ні. Якщо нічим не пахне, значить, туман, а ось якщо пахне сіллю з перцем, отже, це Скеле-Рик. Тоді вже доведеться битися не на життя, а на смерть.

      Усі зі страхом втупилися на темну хмару. Незабаром вона наблизилася до переляканого війська і накрила його. Небезпека стала реальною: хмара однозначно мала запах солі з перцем.

      – Скеле-Рик! – вигукнув Канцеляр.

      Шістнадцять офіцерів заволали від жаху й повалилися на землю. Королева Анна присіла на великий камінь, щоб зустріти небезпеку більш гідно, ніж її воїни, але серце її відчайдушно билося. Щодо Канцеляра, то він, як і личить солдатові, холоднокровно зарядив свій мушкет і приготувався відкрити вогонь по ворогу.

      Настала непроглядна темрява, бо чорна, як сажа, хмара закрила небо і жоден промінь призахідного сонця не пробивався крізь цю пітьму. У темряві виникли дві яскраві плями. Канцеляр одразу зрозумів, що це, мабуть, очі чудовиська.

      Він прицілився і вистрілив кілька разів поспіль. Його рушниця була заряджена кулями з кращого патронного дерева в Ух-Ти-Фу. Вони влучили у величезну тушу чудовиська, і воно, залементувавши, опукою повалилося на шістнадцятьох офіцерів, які своєю чергою заволали ще дужче.

      – О горе мені! – кричав Скеле-Рик. – Подивися, що ти наробив своїм жахливим мушкетом!

      – Як же я подивлюся, якщо твоє дихання заволокло все навколо чорною хмарою? – відповідав Канцеляр.

      – Тільки не кажи мені, що ти не навмисне! – крила Скеле-Рика безпорадно тріпотіли, а голос тремтів від образи. – Прошу тебе, не говори, ніби ти не знав, що рушниця заряджена!

      – А я й не збираюся, – відгукнувся Канцеляр. – А що, сильно тебе поранило?

      – Одна куля потрапила мені в щелепу, і я не можу відкрити рота. Чуєш, який у мене глухий і хрипкий голос? Це тому, що мені доводиться говорити зі стиснутими зубами. Інша куля зламала мені ліве крило, і я не можу літати. А третя потрапила в праву ногу, тож ходити я теж не можу. Чому ти так необережно поводився з рушницею?

      – А ти не хочеш злізти