Ляльковий дім. Генрик Ибсен

До певної міри про банківські справи. Я посідаю невеличку посаду в Акціонерному банку, а ваш чоловік, як я чув, тепер буде нашим директором…

      Нора. Тобто…

      Кроґстад. В особистій справі, фру Гельмер. Оце й усе.

      Нора. То заходьте, будь ласка, он двері до його кабінету. (Незворушно вклоняється, зачиняє двері до передпокою, тоді повертається і заглядає в грубу.)

      Фру Лінне. Норо, хто це був?

      Нора. Приватний повірений Кроґстад.

      Фру Лінне. Тоце справді він.

      Нора. Ти його знаєш?

      Фру Лінне. Знала… Кілька років тому він якийсь час провадив справи в наших околицях.

      Нора. Так, справді.

      Фру Лінне. Як він змінився!

      Нора. Він, здається, був дуже невдало одружений.

      Фру Лінне. То тепер він удівець?

      Нора. Із купою дітей… Нарешті розгорілося. (Зачиняє дверцята у грубі й ледь відвертає крісло-гойдалку.)

      Фру Лінне. Він, кажуть, береться до найрізноманітніших справ?

      Нора. Так? Дуже можливо. Я цього не знаю. Але годі нам говорити про справи. Нудно.

      З кабінету Гельмера виходить доктор Ранк.

      Ранк (ще у дверях). Ні, ні, я не хочу заважати. Краще загляну до твоєї дружини. (Зачиняє двері й помічає фру Лінне.) Ох, вибачте! Здається, я й тут заважатиму.

      Нора. Анітрохи. (Знайомить їх.) Доктор Ранк – фру Лінне.

      Ранк. Он як. Я не раз чув тут це прізвище. Здається, я поминув вас на сходах, коли йшов сюди.

      Фру Лінне. Так, я підіймаюся дуже поволі. Не маю сили…

      Ранк. Ага… Якась несправність у внутрішньому механізмі?

      Фру Лінне. Радше звичайна перевтома.

      Ранк. Та й годі? Видно, приїхали в місто відпочити і втомлюєтесь, бігаючи по гостях?

      Фру Лінне. Я приїхала сюди шукати праці.

      Ранк. Хіба це найкращі ліки від перевтоми?

      Фру Лінне. Треба ж якось жити, докторе.

      Ранк. Так, чогось усім здається, що жити треба.

      Нора. Та годі вам, докторе!.. Адже й ви самі не від того, щоб іще пожити.

      Ранк. Даймо, що так. Хоч як мені погано, я все-таки ладен жити й мучитися якомога довше. І всі мої пацієнти теж. І всі моральні каліки так само. Тепер один такий сидить у Гельмера…

      Фру Лінне (тихо). О!..

      Нора. Хто сидить?

      Ранк. Приватний повірений Кроґстад, людина, якої ви не знаєте. В нього підгнило вже навіть коріння характеру. Але й він там почав товкти як щось неспростовне, що і йому треба жити.

      Нора. Так? Про що ж він прийшов говорити з Гель-мером?

      Ранк. їй-богу, не знаю. Я чув тільки, що згадували Акціонерний банк.

      Нора. Я не знала, що Кроґ… що той приватний повірений Кроґстад якось пов'язаний із банком.

      Ранк. Так, він має там якусь посаду. (До фру Лінне.) Не знаю, чи й у ваших краях трапляються такі люди, що, ніби в лихоманці, нишпорять усюди й принюхуються, чи не тхне де моральною гнилизною, аби цим привернути до себе увагу й отримати якусь вигідну посаду. А здорові люди лишаються за порогом.

      Фру Лінне. Але ж хворі люди якраз найбільше потребують опіки.

      Ранк (здвигає плечима).