Ляльковий дім. Генрик Ибсен

заповнити свої думки. Аби тільки пощастило отримати якесь постійне місце, якусь канцелярську працю…

      Нора. Ох, Кристино, це така стомлива праця, а ти й так уже виснажена. Тобі було б краще поїхати кудись на купелі.

      Фру Лінне (підходить до вікна). Я, Норо, не маю батька, щоб дав мені грошей на дорогу.

      Нора (підводиться). Ох, не гнівайся на мене!

      Фру Лінне (підходячи до неї). Люба Норо, ти не гнівайся на мене. В моєму становищі найгірше те, що в душі осідає багато гіркоти. Працювати нема для кого, а однаково доводиться кидатись на всі боки. Адже треба якось жити, от і стаєш егоїсткою. Коли ти розповіла мені про щасливі зміни у вашому становищі, то, повіриш, я зраділа не так за вас, як за себе.

      Нора. Себто як? О, вже знаю, ти подумала, що Торвальд міг би щось зробити для тебе.

      Фру Лінне. Саме так я й подумала.

      Hора. І зробить, Кристино. Покладися на мене. Я візьмуся до цієї справи так делікатно, обережно, розповім про неї так гарно, що йому самому захочеться полегшити твоє життя. Ох, я від щирого серця бажаю прислужитися тобі.

      Фру Лінне. Дуже мило з твого боку, Норо, що ти так перейнялася моєю справою, тим більше мило, що сама ти мало знайома з життєвими труднощами й турботами.

      Нора. Я?… Я мало знайома?…

      Фру Лінне (сміється). Ну, певне, боже мій… Вишивання, гаптування і що там іще…Ти дитина, Норо.

      Нора (гордо підносить голову й ходить по кімнаті). Дарма ти розмовляєш зі мною так зверхньо.

      Фру Лінне. Хіба?

      Нора. Ти така, як інші. Ви всі думаєте, що я не здатна на щось справді вагоме…

      Фру Лінне. Ну, що ти…

      Нора. Що я не зазнала ніяких прикрощів у цьому гіркому світі.

      Фру Лінне. Але ж, люба Норо, ти сама щойно розповіла мені про ті свої прикрощі.

      Нора. Ет, то дрібниці. (Стишує голос.) Я не розповіла тобі про головне.

      Фру Лінне. Про головне? Про що саме?

      Нора. Ти гордуєш мною, Кристино, а дарма. Ти пишаєшся і тішишся тим, що важко й довго працювала задля матері.

      Фру Лінне. Я ніким не гордую. Але я справді пишаюся і тішуся тим, що мені судилося полегшити матері її останні роки життя.

      Hора. І ти також пишаєшся тим, що зробила для своїх братів?

      Фру Лінне. Мені здається, я маю на це право.

      Нора. І мені так здається. Але послухай, що я тобі скажу, Кристино. Я також маю чим пишатися й тішитися.

      Фру Лінне. Не сумніваюся. Але чим саме?

      Нора. Говори тихіше. А то ще Торвальд почує. А він нізащо в світі не повинен… ніхто не повинен знати про це. Ніхто, крім тебе, Кристино.

      Фру Лінне. Але про що саме?

      Нора. Ходімо й сядьмо. (Тягне її до канапки поряд.) Отож… я також маю чим пишатись і тішитися. Бо це я врятувала Торвальдові життя.

      Фру Лінне. Врятувала? Як урятувала?

      Нора. Я ж розповідала тобі про подорож до Італії. Торвальд не вижив би, якби не поїхав туди.

      Фру Лінне. Знаю, твій батько дав вам на це гроші.

      Нора (усміхається). Авжеж, так думає Торвальд і всі інші, але…

      Фру Лінне. Але?…

      Нора. Батько не дав