Українські традиції. Отсутствует

а главу его сребрену, а усъ златъ, и Хърса Даждь-бога, и Стрибога, и Симарьгла, и Мокошь… И пришедъ Добриня Новугороду постави кумира надъ рѣкою Волховомъ. Вообще сказавши, было у славян идолов множество, що поля и городы были полны ними».[159]

      Ідоли були різні завбільшки – і малі, й великі. Більшість з них були вирізані з дерева, були вони розфарбовані чи посріблені та позолочені; інші були з чистого металу, міді, срібла, золота і дорогих каменів і зроблені були так майстерно, що вражали освічених сучасників. Деякі з ідолів мали фантастичний образ, були представлені з двома, трьома і більше головами чи кількома обличчями, але, здається, всі мали людський тип.

      Слов'янські ідоли були в одязі, частково вирізаному з дерева чи литому з металу, частково пошитому з тканини, і майже завжди були озброєні. Зброя та інші подібні речі були розташовані довкола них. Ідоли переважно були стоячими. Ідол не вважався простим зображенням бога, але був оселею його духа. То є головні характерні риси слов'янських ідолів.

      Жерці слов'янські

      У переказах візантійців та арабів не знаходимо нічого про слов'янських жерців; правда і те, що обряди богослужінь здійснювались іноді без допомоги жерців, але з того не випливає, як декотрі думають, буцімто у слов'ян зовсім не було жерців. Більше того, ми впевнені, що у слов'ян були також жерці (чаклуни, знахарі) як особи утаємничені у таїну релігії та її обрядів. Якщо жерці і не утворювали окремої касти, то все ж були, видається, окремим станом, відмінним від інших, що вирізнявся білим одягом, довгим волоссям, заплетеним у косу, та ін. Жерці належали, особливо у балтійських слов'ян, до найвищого стану суспільства, брали участь у зборах дворянства, засідали разом з князями у судах, володіли умами, мали великі статки. Сила жерців підтверджувалась їхньою значимістю у справах релігійних: вони дбали про збереження святощів і маєтності, освячених іменем божества, про використання дарів, що приносились божествам на прикрашання святилищ; вони були хранителями вірувань, тлумачами релігійних понять і поширювачами їх між людьми; вони були головними посередниками між божеством і людиною, вони возносили молитву богові, виконували жертвоприношення і ворожіння. Тільки жерці мали право входити у внутрішню частину святилища і очищати його, вони дбали про священних коней, тільки вони могли випасати їх і сідати на них. Жерці берегли зображення божеств і символів і всі багатства храмів. Вони були виконавцями обрядів богослужінь, підносили молитву божеству і приносили жертви, хоча і не завжди, але в багатьох найважливіших випадках, бо вже сама назва жерця вказує – той, що приносить жертви.

      Із усього цього видно, якою різноманітною була значимість жерців, якими різноманітними були їхні посади і розряди. Окрім них, були у слов'ян також жриці, жінки, які прирекли себе на життя цнотливе, чи дівчата, що присвятили себе богові, чи старі жінки (чаклунки, знахарки, ворожки), що віджили своє подружнє життя. Такими були діви, вогнеслужительки, чи діви із жрецьким значенням при здійсненні суду

159

Penates guibus agri et oppida redundabant, – говорив Гельмольд. І. 53.