Фауст. Иоганн Гете

повний місяцю ясний,

      Мій друже тихий і сумний!

      Коли б востаннє з висоти

      Мої страждання бачив ти

      За цим столом чувань нічних,

      Між цих пергаментів і книг!

      Коли б я міг блукать між гір,

      В твоїм промінні ніжить зір,

      Серед печер звиватись духом,

      В твоїй імлі снуватись лугом,

      Весь чад науки там лишити,

      В твоїй росі цілющій змити!..

      Ох! Я ще тут, в тюрмі-норі?

      О мури прокляті сирі!

      У цих мальованих шибках

      Небесний світ – і той зачах!

      Стримлять до неба стоси книг,

      Ненатла точить їх черва,

      їх пилюга густа вкрива,

      І кіпоть осіда на них;

      Уздовж полиць з давнезних літ —

      Реторти, слоїки, склянки,

      Начиння, приладів рядки —

      І це в тебе світ! І це зветься світ!

      І ти питаєш ще, чому

      На серце туга наляга,

      Чому незвідана нудьга

      Труїть всі радощі йому?

      Замість живих природи хвиль,

      Куди Творець людей вселив,

      Навколо тебе – тлінь, і цвіль,

      І жах потворних кістяків.

      Тікай! На волю, на простір!

      Візьми цю книгу чарівну;

      Цей Нострадамів[19] віщий твір

      Тобі відкриє таїну.

      Спізнаєш ти шляхи світил,

      Збагнеш природи вічний рух,

      І в душу вступить повінь сил,

      Коли промовить духу дух.

      Шкода обнять сухим умом

      Священних знаків зміст живий;

      Ви, духи, тут в'єтесь кругом,

      Озвіться ж ви на голос мій!

      (Розкриває книгу і бачить знак макрокосму[20]).

      Яким блаженством всі мої чуття,

      Уся моя істота пойнялася,

      Немов по жилах полумінь життя

      І невмируща юність розлилася…

      Чи то ж не Бог ці знаки написав,

      Що душу збурену втишають,

      Що серце вражене втішають,

      Що перед розумом наяв

      Природи тайнощі всесильні виявляють?

      Чи ж я не Бог? Я просвітлів!

      І враз моє духовне око

      В природи творчий вир заглянуло глибоко.

      Тепер збагнув я сенс премудрих слів:

      «В світ духів можна прозирнути,

      Та ум і серце мляві вкрай:

      Встань, учню, і земнії груди

      В ранковім сяєві скупай!»

      (Розглядає знак).

      Як все тут діє в колі вічнім,

      У многоликій красоті,[21]

      Як сили горні в льоті стрічнім

      Міняють кінви золоті!

      На благовісних крилах мають,

      Споруду всесвіту проймають

      У гармонійній повноті!

      Яка картина! Ах! Картина лиш…

      Природо безконечна! Де ж, коли ж

      Знайду ту грудь, що нею світ ти поїш,

      І небо, й землю – все живиш?

      Невже ж ти болю в серці не загоїш,

      Жаги палкої в нім не заспокоїш?

      (Перегортає нетерпляче книжку

      й

19

…Цей Нострадамів вищий твір… – Нострадам (Nostradamus) – латинська форма імені Мішеля де Нотр Дам (1503—1556) – астролога французького короля Карла IX, автора відомих пророцтв.

20

…бачить знак макрокосму. – Макрокосм – «великий світ» (грецьк.), поширена в містичних вченнях середніх віків назва Всесвіту, який включає в себе три світи, що знаходяться у взаємодії: матеріальний (земний), небесний і духовний.

21

Як все тут діє в колі вічнім, / У многоликій красоті… – «штюрмери» приставали до думки Г. В. Лейбніца (1646—1716) про панування у Всесвіті «напередустановленої гармонії».