Любий друг (збірник). Ги де Мопассан

половинку й сів, заспокоївшись та прояснівши.

      Дружина його замислено мовчала й не підводила від столу очей, усміхаючись тією невиразною усмішкою, що, здається, завжди обіцяє й тільки ошукує.

      Подали крихітні й масні остендські устриці, схожі на маленькі вушка, – вони танули між піднебінням та язиком, як солоні цукерки.

      Потім після супу подали рожеву, як дівоче тіло, форель, і гості почали балачку.

      Говорили спочатку про скандальну подію, що наробила шелесту, – історію зі світською жінкою, яку приятель чоловіка її застав у окремому кабінеті, де вона вечеряла з чужоземним князем.

      Форестьє дуже з цієї пригоди сміявся, а жінки казали, що той нескромний балакун – негідник і мерзотник. Дюруа теж був їхньої думки і голосно заявив, що в таких справах кожен чоловік – чи дійова особа він там, чи вірник, чи простий свідок, – мусить мовчати, як домовина. Він додав:

      – Яке чарівне було б життя, коли б ми могли покладатись на цілковиту обопільну скромність. Часто, дуже часто, майже завжди жінок якраз і спиняє страх, що таємниця їхня виявиться.

      І спитав посміхаючись:

      – Хіба ж не правда? Скільки жінок віддалося б раптовому бажанню, несподіваній, хвилинній, безтямній примсі й любовній фантазії, коли б не боялись заплатити ганебним скандалом та гіркими слізьми за коротке й легеньке щастя.

      Говорив він палко й переконано, немов справу, свою справу обороняв, немов казав:

      – Зі мною нема чого боятися. Спробуйте, то побачите.

      Вони дивились на нього обидві, заохочуючи його поглядом, уважаючи, що говорить він добре й правдиво, потверджуючи дружньою мовчанкою, що їхня незламна мораль парижанок не довго встояла б перед певністю таємниці.

      А Форестьє, що розлігся на канапі, підібгавши під себе одну ногу й заткнувши за жилета серветку, щоб не заляпати фрака, промовив зненацька, переконано й скептично засміявшись:

      – Авжеж, вони надолужили б, аби певні були мовчанки. Сто чортів! Бідні чоловіки!

      Мова пішла про любов. Не визнаючи її за вічну, Дюруа вважав, що вона може бути довга, може створити щирий зв’язок, ніжну приязнь, довіру! Єднання тіл тільки зміцнює єднання сердець. Але він обурювався на болісні ревнощі, драми, сцени та страждання, що майже завжди супроводять розрив.

      Коли замовк, пані де Марель зітхнула:

      – Так, це єдина гарна річ у житті, і ми часто псуємо її надмірними вимогами.

      Пані Форестьє додала, граючись ножем:

      – Так… так… гарно бути любленою.

      Здавалось, що мрія її полинула десь далі, що вона думала про щось, чого не зважувалась висловити.

      Далі страви не приносили, і вони попивали вряди-годи шампанське, жуючи шкуринку з круглих хлібців. І думка про любов проймала їх поволі й нестримно, п’янила помалу їхні душі, як ясне вино, що падало по краплі їм у горло, запалювало їхню кров і хвилювало душу.

      Принесли телячі котлети, ніжні й пухкі, розкладені на густому ложі дрібних гостролистих шпарагів.

      – А, чорт, то гарна річ! – скрикнув Форестьє.

      Всі їли поволі, смакуючи