Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек

цього, а сказали б собі: «Якщо ми це зжеремо, то старший лікар нам не повірить, ніби ми тяжко хворі». Ви самі довели, що не цінуєте моєї доброти. Я промиваю вам шлунок, ставлю клізми, намагаюся тримати вас на суворій дієті, а ви замість вдячності набиваєте свої кендюхи аж по саму зав’язку. Чи, може, ви хочете захворіти на катар шлунка? Не вийде. Раніше ніж ваш шлунок спробує все це перетравити, я вам вичищу його так ґрунтовно, що будете згадувати про це до самої смерті та ще й дітям своїм розповідатимете, як ви одного дня пожерли курчат та напхалися різними іншими ласощами і як усі ті лагоминки не втримались у вашому шлунку й чверть години, бо їх викачали. Отже, гайда тепер за мною, запам’ятайте, я не такий віслюк, як ви, а трохи мудріший, ніж усі ви разом. Крім того, повідомляю, що завтра ж пришлю до вас комісію, бо ви вже довгенько валяєтеся тут, а тим часом ніхто з вас не хворий. Ви це щойно самі довели, засмітивши собі шлунки протягом якихось п’яти хвилин… Кроком руш!

      Коли дійшла черга до Швейка, лікар Грюнштейн глянув на нього, й спогад про сьогоднішні таємничі відвідини примусив його спитати:

      – Ви знаєте пані баронесу?

      – Я її незаконнонароджений син, – спокійно відповів Швейк. – Маленьким вона мене кинула, а тепер знову знайшла…

      Лікар Грюнштейн лаконічно сказав:

      – Поставте потім Швейкові ще одну клізму.

      Ввечері на ліжках було сумно. Кілька годин тому шлунки в усіх були наповнені різними гарними й смачними речами, а тепер там хлюпав лише ріденький чайок зі скибочкою хліба.

      Номер двадцять перший біля вікна промовив:

      – А чи повірите, друзі, що я люблю смажених курчат більше за печених? Хтось пробурчав:

      – Висповідайте його під ковдрою!

      Та після невдалого частування всі так ослабли, що ніхто навіть не ворухнувся.

      Лікар Грюнштейн дотримав слова: перед полуднем прийшло кілька військових лікарів з горезвісної комісії.

      Вони йшли повагом повз ряди ліжок, і було лише чути: «Покажіть язика!»

      Швейк так висолопив язика, що його обличчя скорчилося в кумедну гримасу, а очі самі заплющились.

      – Насмілюсь доповісти, пане штаб-лікарю, далі язик уже не вистромлюється.

      Між Швейком і комісією зав’язалася цікава розмова. Швейк запевняв, що зробив це зауваження, боячись, аби лікарі не подумали, ніби він ховає від них язика.

      Члени комісії діаметрально розійшлися в своїх думках стосовно Швейка.

      Половина з них запевняли, що Швейк – це «ein bloder Kerb»[89], a друга – що він падлюка, який глузує з військової служби.

      – Чорт вас забери! – заверещав на Швейка голова комісії. – Ми вас виведемо на чисту воду!

      Швейк дивився на комісію з божественним спокоєм невинної дитини.

      Старший штаб-лікар підступив до нього впритул:

      – Я б хотів знати, про що ви, морська свиня, зараз думаєте?

      – Насмілюсь доповісти, я взагалі не думаю.

      – Himmeldonnerwetter![90] – вигукнув один із

89

Ідіот (нім.).

90

Грім побий! (нім.)