Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці. Сборник

багач на решеті тиждень, сидить другий та все прислухається, чи не чути іржання лошати… Минув і третій тиждень – не подає голосу лоша!

      «Не обдурив мене той хлоп? – стривожився багач. – Почекаю день-два…»

      Але й за три дні не висидів лошати.

      Розсердився багач, вхопив овоч, вибіг на город і з усієї сили вдарив ним об землю. А під головкою капусти саме сидів заєць. Сполоханий, він метнувся вбік і щодуху дременув у поле!

      А багач подумав, що то і є лоша, та й стрімголов кинувся за ним. Але куцохвостий уже зник з очей.

      Багач схопився за голову:

      – Такого коника я втратив!

      Потім довго никав по всіх ярмарках, сподіваючись зустріти селянина з дивовижними заморськими яйцями. Та марно! Хитрий селянин, видно, намагався не потрапляти вже йому на очі…

      Циган, пан і киселиця

      Жив собі циган, що не міг наїстися. І голод вічно ходив з ним, як торба з жебраком. Якось пішов циган до своєї куми:

      – Що варили, кумо, на обід?

      – Варила киселицю.

      – Що за киселиця? Ще ніколи такого не їв.

      Кума налила миску киселиці, поставила перед ним на стіл. Циган усе вихлебтав, ніби оком кліпнув. Вилизав миску і схопився:

      – Біжу додому й скажу жінці, най мені зварить цілий баняк киселиці.

      Спішить циган дорогою і, щоб не забути, все повторює: «Киселиця, киселиця…» А надворі саме пішов дощ – всюди таке болото, що ноги загубиш. Циган послизнувся, впав і забув, що говорить. Забідкався:

      – Най тебе шляг трафить! Таке смачне слово випало з рота у гидке болото!

      Бабрається в болоті, а слова як нема, так нема. На те над’їхав якийсь пан. Зупинив бричку і питає:

      – Що ти, цигане, шукаєш?

      – Ади, паночку, загубив три кавалки золота.

      Пан почув про золото і почав трястися, наче у пропасниці. Зліз із брички й теж почав шукати. Рачкує разом з циганом, місить оте болото, цідить його крізь пальці. Вимастився, як чорт, тільки очі та зуби блищать. Нарешті розсердився й крикнув:

      – Ти, дурний цигане, збрехав! Тут ніякого золота нема, бо ми, ади, вже з цього болота зробили киселицю.

      – О-о-о, киселиця, киселиця! – затанцював циган у болоті. Схопив те слово в зуби і побіг додому.

      Пан стояв, як дурень, і кліпав очима.

      Циганська манта

      Старий циган із сином дістали десь дорогі чоботи. Пішли за село і оглядають їх. А на бричці їхав пан і спитав:

      – Звідки у вас такі файні чоботи?

      – Нам дала манта, – відповів старий циган.

      – Покажіть мені вашу манту, – попросив пан. – Я заплачу.

      – Та ми й задармо покажемо, – говорить старий циган. – Синку, побіжи та принеси. Ти легший від мене.

      – Я за цілий день стільки находився, та ще й за мантою так далеко йти, – мало не заплакав циганчук.

      Випряг тоді пан коня з брички.

      – Сідай, – каже, – та швидко вертайся.

      Сів циганчук на коня.

      – А вам яку манту принести – малу чи велику? – спитав.

      – Велику вибирай, – гукнув пан.

      За хлопцем лише закурилося.

      Довго