Раніше ніж їх повісять. Джо Аберкромби

всілася на край столу.

      – То що тебе сюди привело? Я думала, ти розносиш прутневу гниль по Штирії.

      – Моя популярність удома дещо зменшилася.

      – Зайвий раз опинився по обидва боки протистояння, так?

      – Щось таке.

      – Але дагосканці зустріли тебе з розпростертими обіймами?

      – Мене більше порадувало б, якби ти зустріла мене з розведеними ногами, але неможливо отримати все, чого хочеться. А хто твій приятель?

      Ґлокта витягнув однією зболеною стопою благенький стілець і опустився на нього, сподіваючись, що той витримає його вагу. «Падіння на підлогу, в купу розтрощеного пруття, аж ніяк не справило б потрібного ефекту, чи не так?»

      – Мене звати Ґлокта. – Він витягнув спітнілу шию в один бік, а тоді у другий. – Очільник Ґлокта.

      Коска довго на нього дивився. Очі в нього були налиті кров’ю, запалі, з важкими повіками. «І все ж у них видно певний розрахунок. Можливо, він і наполовину не такий п’яний, як удає».

      – Той самий, що бився в Гуркулі? Полковник кінноти?

      Ґлокта відчув, як у нього засіпалася повіка. «Навряд чи можна сказати “той самий”, але мене все ж таки навдивовижу добре пам’ятають».

      – Я полишив військову службу кілька років тому. Мене дивує, що ви про мене чули.

      – Боєць має знати своїх ворогів, а найманець ніколи не знає, ким може бути його наступний ворог. У військових колах варто зауважувати, хто є хто. Колись у минулому вас згадували при мені як людину, на яку варто звернути увагу. Як я чув, відважну й розумну, але нерозсудливу. Далі я не чув більш нічого. А тепер ви тут, працюєте в іншій царині. Ставите запитання.

      – Нерозсудливість усе-таки не пішла мені на користь, – знизав плечима Ґлокта. – А час треба чимось займати.

      – Звичайно. Як я кажу, ніколи не сумнівайтеся в чужому виборі. Неможливо знати чужі мотиви. Ви прийшли випити, очільнику? На жаль, тут немає нічого, крім цієї сечі. – Він змахнув пляшкою. – Чи ви маєте до мене запитання?

      «Маю, і вдосталь».

      – У вас є досвід облог?

      – Досвід? – захлинувся Коска. – Ви питаєте про досвід? Ха! Вже чого-чого, а досвіду мені не бракує…

      – Так, – буркнула Вітарі через плече, – бракує тільки дисципліни й відданості.

      – Ну, так, – насуплено глянув Коска їй у спину, – це все залежить від того, у кого спитати. Але я був під Етріною та під Мурісом. Серйозні там були облоги. А ще я сам кілька місяців тримав у облозі Віссерін і майже його здобув – просто мене заскочила зненацька та дияволиця Меркатто. Пішла на нас кавалерією до світанку, із сонцем за спиною і все таке, вчинила збіса не по-дружньому, сучка така…

      – Я чула, ти тоді був п’яний до безпам’ятства, – пробурчала Вітарі.

      – Ну, так… Потім я шість місяців утримував Борлетту проти великого герцога Орсо…

      Вітарі пирхнула.

      – Поки він не заплатив тобі, щоб ти відчинив браму.

      Коска сором’язливо всміхнувся.

      – Сума була страшенно велика. Але він так і не прорвався боєм! Цього в мене не відняти, еге ж, Шайло?

      – Маючи